Вибіркова сліпота, активне замовчування, драматизм. Як журналісти скочуються в активізм

Вибіркова сліпота, активне замовчування, драматизм. Як журналісти скочуються в активізм

10:41,
16 Червня 2021
2603

Вибіркова сліпота, активне замовчування, драматизм. Як журналісти скочуються в активізм

10:41,
16 Червня 2021
2603
Вибіркова сліпота, активне замовчування, драматизм. Як журналісти скочуються в активізм
Вибіркова сліпота, активне замовчування, драматизм. Як журналісти скочуються в активізм
Те, що журналіст повинен мати громадянську позицію, — брехня.

Журналісти, які не мають навику відокремлювати свої політичні преференції та опінії від наповнення своїх матеріалів і не хочуть цього навику набувати,  вкрай небезпечні. З часом вони починають скочуватись у активізм та починають підігрувати певним політичним діячам чи групам впливу. З'являються маніпуляції. Спочатку тонші, а потім — грубіші узагальнення.

Ще далі у таких самоназваних журналістів починає проявлятись вибіркова сліпота. Це коли вони перестають помічати недоліки в роботі людей, яких вважають «реформаторами» і «прогресивними». З цими людьми вони здебільшого дружать, але далеко не завжди про це заявляють публічно. Ну, просто так, про всяк випадок. Зате ці друзі завжди мають доступ до ефірів та коментарів; їм ніколи на ставлять гострих питань. Надто якщо хтось прийшов у політику із медіатусовки чи громадського сектору.

Наступним після цього стає замовчування. Це коли доступ до мікрофона, шпальти, сайту втрачають ті, хто критикує підходи «реформаторів» та «прогресивних». Бо ті, хто критикує, не належать до своїх і не вважаються у вузькому колі друзів «прогресивними». А  що чергова реформа шкодить бізнесу або реформатор засвітився у якомусь лютому зашкварі — це ж не важлива для суспільства тема. Он, гляньте, скільки важливих тем і мільярдних зашкварів тут і там. Зрештою, навіщо дивитись на мільйонні зашквари серед наших друзів, якщо Лі Кван Ю заповідав Зеленському посадити двох його друзів во ім'я реформ.

Ще далі у матеріалах таких журналістів з'являється все більше драматизму. Вони стають постачальниками дешевої драми для невибагливого глядача, макрейкерами (від muck rakers, «ті, що гребуть багно» ДМ)  бердичівського масштабу. Бо вибіркову сліпоту треба чимось компенсувати. І її компенсують емоціями і театральними постановками.

Спотворення у сприйнятті дійсності в того, хто все ще називає себе журналістами, назовні позиціонується як «громадянська позиція». Мовляв, журналіст повинен відстоювати все хороше і красиве. Щоправда, джерела критеріїв визначення «хорошого і красивого» знайти дуже важко. Ще ці люди люблять прикриватися боротьбою з олігархами. Мовляв, ми фокусуємось на одному і пропускаємо інше заради благородної мети — боротися із поганими олігархами. А те, що в ході боротьби дістатись може й малому бізнесу — «видатки виробництва».

Це дуже дивно, але ці ж самі люди в медіа, що соромливо приховують свої дружні зв'язки із політиками та таємно їм підігрують, вимагають від регуляторів об'єктивності; хочуть, щоб судді не відмазували своїх синів і дочок від дорожньо-транспортних пригод, скоєних у наркотичному угарі; хочуть, щоб кошти держбюджетів не йшли на сумнівні витрати.

Журналісти повинні визначитись, чим вони займаються: політичною боротьбою, активізмом чи, власне, журналістикою — наданням суспільству об'єктивної (наскільки можливо) інформації. А не раціоналізацією своїх уподобань.

Бо інакше з'являється ціла каста недоторканих політиків, про зашквари і авантюри яких  медіа мовчать, бо вони «свої». Бо складно аналізувати справи тих, кого ти вважаєш прогресивним реформатором і з ким учора ввечері пив пиво або нюхав кокаїн в одному барі.

Гра «на дві сторони» в різних професійних спільнотах уже давно отримала свою негативну оцінку. Наприклад, у фінансовому світі є поняття «інсайдерської торгівлі». І за це можна отримати строк, наприклад, у федеральній в'язниці США. А психоаналітична спільнота застерігає психоаналітиків від того, щоб користуватись «позитивним переносом» клієнтів, що на деякий час може зробити психоаналітика привабливим для них у сексуальному плані.

А коли журналісти зловживають довірою, приховують свої політичні контакти і капіталізують свій вплив на читачів/глядачів/слухачів, це не викликає таких реакцій. Бо хтось колись сказав, що журналіст повинен мати свою громадянську позицію. Тільки от це брехня. Єдина громадянська позиція, що може бути в журналіста — це нефільтрована та неприкрашена правда.

Андрій Зінченко — співзасновник і керівник енергетичного кооперативу «Сонячне місто», колишній журналіст. Допис уперше опублікований на фейсбук-сторінці.

Фото: Timi Keszthelyi / pexels.com

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду