«Чоловіки та ЛГБТ-люди непомітні в темі домашнього насильства»

«Чоловіки та ЛГБТ-люди непомітні в темі домашнього насильства»

11:38,
9 Липня 2021
3610

«Чоловіки та ЛГБТ-люди непомітні в темі домашнього насильства»

11:38,
9 Липня 2021
3610
«Чоловіки та ЛГБТ-люди непомітні в темі домашнього насильства»
«Чоловіки та ЛГБТ-люди непомітні в темі домашнього насильства»
ЛГБТ-людям, які страждають від домашнього насильства, зазвичай нема куди йти й у кого просити допомоги. Ось історія однієї такої людини.

«Детектор медіа» починає серію публікацій у межах проєкту Everyone has to be protected громадської організації «Ти потрібен Україні». Герої різного гендеру та сексуальної орієнтації розкажуть, як постраждали від домашнього насильства та хто їм допоміг опісля. Автори проєкту хочуть розповісти журналістам і суспільству про насильство над чоловіками у гетеро- й гомосексуальних сім’ях, про яке в медіа майже не говорять. Вони покажуть, чому на рівні закону добиваються, щоб у шелтерах — притулках для жертв насильства або переслідування — були кімнати для постраждалих чоловіків та ЛГБТ+.

За минулий рік, за даними Національної соціальної сервісної служби України, зафіксовано 211 тис. 362 звернення щодо насильства в сім’ї. Про домашнє насильство медіа говорять досить багато. Але чи часто згадують про аб’юз у ЛГБТ-сім’ях? Тим часом становище постраждалих від такого насильства часто навіть гірше, ніж у гетеросексуальних сім’ях. Адже ці люди стигматизовані, ізольовані, можуть мати погані стосунки з родиною, а отже не мають у кого просити підтримки.

Із червня 2014 року по серпень 2019-го працював шелтер — притулок для ЛГБТ-людей, які постраждали від насильства, — від ГО «Інсайт». «Проєкт розпочали як відповідь на початок російсько-української війни та окупації Криму через численні звернення по допомогу від ЛГБТКІ-людей, — розповідає представниця організації Ольга Ольшанська. — За цей час ми отримали понад триста заявок та змогли надати притулок 112 людям, із яких 35 лесбійок, 36 геїв, 8 бісексуалів/ок і 33 трансгендери. Вони отримали житло на час до трьох місяців, їжу, психологічне консультування, базову аптечку, допомогу в пошуку роботи та соціалізації на новому місці». На продовження цього проєкту забракло грошей.

Серед людей, яким допоміг цей шелтер, був і Едвард Різ — небінарна трансгендерна персона, квір. Едвард — блогер, працює проєктним асистентом у громадській організації KyivPride. У тіктоку він розповідає про ЛГБТКІ-питання, фемінізм і домашнє насильство. Едвард розповідає про своє звільнення від аб’юзивних стосунків, які тривали тринадцять років.

Едвард Різ. Фото зроблене в період стосунків

— Едварде, якими були ваші стосунки з партнером?

— Якщо говорити про перебіг аб’юзивних стосунків, то спочатку це найкращі стосунки у світі. Люди швидко закохуються одне в одного, відчувають багато адреналіну, ендорфіну, дофаміну. Це одна з причин, чому люди-жертви довго не можуть піти: спочатку всі аб’юзери — казкові принци.

Поступово починалося знецінення. Спочатку я був для нього найпрекраснішим. Потім почалися докори щодо моєї зовнішності, друзів, уподобань, хобі, музики, яку я слухаю. Таких маленьких докорів було дуже-дуже багато й вони поступово руйнували мою особистість. Він промив мені мозок і переконав, що все, що я люблю, все, що мені цікаво і приносить радість, — це повна дурня.

Цей партнер повністю заполонив моє життя собою. Я слухав його музику, дивився його фільми, цікавився його хобі. Перетворювався на якийсь сировинний додаток до цієї людини. Людина, яка постраждала, завжди втрачає особистість у таких стосунках. А якщо їй удається піти, вона мусить повертати свою особистість. Тому перший рік свободи був дуже важким для мене: я намагався згадати, що подобається мені, хто я, які мої вподобання й інтереси.

Ця людина почала бити мене в перший рік наших стосунків. Вперше це сталося на Новий рік. А я вважав, що заслужив це. Власне, не знав, як реагувати: це було дуже несподівано.

Причина була в тому, що я нібито зрадив його зі своєю колишньою дівчиною. Але коли у здорових стосунках хтось зраджує, хтось займається сексом з іншим, наприклад, то люди або розходяться, або обговорюють цю ситуацію. Ніхто нікого за це бити не повинен. А мій партнер використав цей епізод для того, щоб маніпулювати мною далі.

— Що було після цього? Ви намагалися піти?

— Після першого разу побиття стали регулярними. Він говорив, що просто не може стриматися, що я виводжу його із себе і щоразу це заслужив. За майже тринадцять років стосунків я намагався піти декілька разів. І щоразу ця людина повертала мене назад різними способами. Або погрожувала, що вчинить самогубство, або просто умовляла, або казала, що я нікому не буду потрібен. Багато було різних маніпуляцій. І насправді постраждала людина завжди вірить у це. Їй хочеться вірити, коли людина каже: «Я не можу без тебе жити». А таке вони кажуть завжди.

А ще завжди, коли я намагався піти, в якийсь момент розумів, що йти мені нікуди. Що в мене нікого немає, що в мене немає грошей, бо він забирав мої гроші, що в мене немає друзів, родичів. Нікого! І цей момент особливий в ЛГБТ-стосунках, тому що квір-людину легше відрізати від суспільства. У них часто не буває друзів, які підтримують, у них проблеми з батьками через орієнтацію або гендерну ідентичність, як це було в мене. Немає підтримки від держави. Це одна з особливостей ЛГБТ-сімей — у таких умовах аб’юзерам легше маніпулювати.

Під кінець ставало все тяжче й тяжче. У мене розвинувся розлад харчової поведінки — компульсивні переїдання, почалося щось на зразок депресії. Я розумів, що починаю помирати повільно, і став шукати допомоги.

Едвард Різ

— Ви казали, що сприймали себе як сировинний додаток до тієї людини. Чому?

— Це через економічне насильство. Ми домовилися, що він не працює. Я працюю за двох. Робити доводилося досить багато, тому що він дуже любив красиво одягатися. Любив косметичні процедури, багато грошей у нього йшло на волосся.

Потім ця людина почала робити трансперехід. Багато грошей ішло на гормони, бо він хотів використовувати найдорожчі препарати. І я працював у двох місцях, а іноді у трьох. Був час, коли працював у денну зміну в ІТ-компанії, а ввечері — на певні кримінальні структури. Вони багато платили, й мені було однаково, чим займатися.

Я робив усе по дому. Він ні в чому не брав участі. Він просто був споживачем моїх послуг, моїх ресурсів, моєї енергії, моїх грошей. І, звісно ж, як це завжди буває в таких стосунках, він нічого не давав у відповідь. Тобто мені мало бути добре просто через те, що я віддаю себе йому, такій прекрасній людині.

— Де ви шукали допомогу?

— Я знайшов психотерапевтку та групу підтримки у фейсбуку, яку мені порадила знайома. Вона, як я потім усвідомив, бачила наші стосунки зі сторони й розуміла, що мені та група потрібна. То була саме група підтримки для жертв аб’юзивних стосунків. Там люди просто писали свої пости. Були психологи, які допомагали розібратися.

Я почитав публікації інших людей і почав розуміти, що зі мною відбувається. Тому що до цього взагалі не знав. Мені пощастило, що паралельно я побачив якісь фільми, в яких були зображені здорові стосунки. Я подивився на це і подумав: «А що, так можна було?»

— Коли ви вирішили піти?

— Зрозумів усе після бесід із психотерапевткою, після цієї фейсбук-групи, де я почав писати пости, щоб отримати підтримку. Декілька днів я був на самоті. Вперше за 10 років я зміг відчути, як це — бути без нього. Це було дуже приємно. Усвідомив, що без нього не помираю та можу існувати.

І після цього просто почав чекати моменту, коли зможу піти. Дочекався зарплатні, а йому сказав, що зарплатню затримують. Сказав, що їду до мами в лікарню. І без речей просто поїхав до Києва.

У першу ж ніч, коли я ще був у потязі, заблокував його в усіх соцмережах, номер телефону, його маму, щоб він не зміг до мене дістатися.

Він намагався це зробити, коли я почав говорити публічно, називати його ім’я у фейсбуку. Йому це дуже не сподобалося, тому що він — активіст, публічна людина. Він почав кампанію проти мене: писав, що я шизофреник, з’їхав із глузду і все це вигадую. Хтось йому вірить, мабуть, досі: його приймають як активіста в певних колах ЛГБТ+. А хтось став на мій бік.

— Що ви відчули, коли все-таки пішли?

— Було страшно. Ніби ти сидиш у мурашнику й тобі гризуть дупу, але ти звик до цього мурашника. І коли ти встаєш і йдеш у великий світ, тобі страшно, тому що ти не розумієш, як тут жити. Не розумієш, як бути дорослою людиною, а не сировинним придатком, як приймати рішення, як щось робити для себе. Для мене перші місяці свободи були ніби подвигом. Я сприймав як свято купити собі смачну їжу, одяг, косметику. Він мені не дозволяв фарбуватися, хоч мені це подобається.

— Що б ви порадили тим людям, які зараз переживають аб’юзивні стосунки або поки що цього не розуміють?

— Коли в мене питають, як урятувати подругу чи друга, які в таких стосунках, я завжди раджу, намагатись витягнути таку людину на три дні в подорож чи відрядження. Щоб він або вона змогли побути без свого аб’юзера. Щоби зрозуміли без постійного контролю, що таке бути собою, що таке свобода, хоч якась маленька. І мені це також допомогло. А ще важливо розуміти, що нікого немає ближче, важливіше, краще для тебе в твоєму житті, ніж ти. І це має бути аксіомою.

Едвард Різ

— Чи достатньо в українських медіа говорять про проблему домашнього насильства?

— В цілому теми домашнього насильства, я вважаю, стало набагато більше. І це дуже круто: люди потрапляють у такі стосунки, бо не знають, що це таке. Не знають, як не потрапити в такі стосунки.

Я вважаю, що необхідно говорити про це в медіа якомога більше, тому що це шанс врятувати людей, які або не потраплять у такі стосунки, або, побачивши інформацію, історії інших, поради, переконаються, що вони не самі, та зможуть піти.

— А як щодо громадських організацій? KyivPride займається дослідженням теми насильства в ЛГБТ-стосунках?

— Це не наша спеціалізація: ми фокусуємося на інформуванні. Але коли, наприклад, були 16 днів проти гендерно зумовленого насильства, ми робили публікації на цю тему. Коли такі питання порушуються у спільноті й інфопросторі, то також намагаємося брати участь у дискусіях.

Організацій, які фокусуються на темі домашнього насильства, мало. І там майже не говорять про ЛГБТ-стосунки.

— Чи потрібні, на вашу думку, кімнати в шелтерах для постраждалих чоловіків із гетеросексуальних сімей та ЛГБТ+, які постраждали через аб’юз?

— Я думаю, що це важливо, тому що чоловіки й ЛГБТ+-люди непомітні в темі домашнього насильства. Вони не мають куди повертатися. Мені пощастило, що в мене була високооплачувана робота; хоча і кримінальна, але вона була. Я міг отримати гроші, щоби переїхати в інше місто й пожити в хостелах кілька тижнів, поки не знайшов нову роботу.

Тоді мені допоміг шелтер ГО «Інсайт». Вони надавали допомогу ЛГБТ-біженцям із Донбасу та іншим людям, які потрапили у скрутне становище. І я був одним із таких людей. Зараз, наскільки я знаю, таких шелтерів немає — а вони дуже потрібні.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» та Дениса Булавіна, і не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported  by the Democracy  Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of  the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and  Denys Bulavin and  do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Фото надані автором тексту (серед авторів фото archer / Gubanov; Анна Носкова)

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду