Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій. Погляд правозахисників

Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій. Погляд правозахисників

10:30,
30 Грудня 2020
1498

Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій. Погляд правозахисників

10:30,
30 Грудня 2020
1498
Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій. Погляд правозахисників
Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій. Погляд правозахисників
Українські та білоруські правозахисники – про поточну ситуацію в Білорусі, факти порушення прав людини, проблему з легалізацією перебування білорусів в Україні, а також про гуманітарну допомогу новим мігрантам.

П’ятий місяць тривають протести в Білорусі. Вони почалися після виборів президента в серпні 2020 року, переможцем яких ЦВК оголосила незмінного главу держави Олександра Лукашенка. Відтоді було затримано понад десять тисяч громадян, які вийшли на мітинги висловити свою незгоду з фальсифікаціє виборів у Республіці Білорусь.

За даними ООН, понад 450 затриманих білорусів піддалися тортурам і жорстокому поводженню з боку силовиків. «Більшість людей, зниклих безвісти, були знайдені, але викликає тривогу той факт, що місцезнаходження і стан здоров'я принаймні шести людей невідомі. Ми також, як і раніше, стурбовані тим, що випадків насильницьких зникнень може побільшати, якщо триватиме жорстка реакція на мирні протести», – заявили в організації. Загиблими, за офіційними даними, вважаються чотири людини.

Щоб урятуватися від репресій, частина активних білорусів виїжджає за кордон, зокрема й в Україну. У відповідь на це невизнаний демократичним світом Олександр Лукашенко закрив кордони з країнами ЄС та Україною.

За даними міграційної служби, лише за серпень-вересень цього року в Україну в’їхала 71 тисяча білорусів. Більшість із них намагається легалізувати своє перебування в країні, проте через бюрократичні процеси це не завжди вдається.

Спеціально для спецпроєкту «Громадянське суспільство» «Детектор медіа» поспілкувався з координаторкою проєктів Центру прав людини Zmina Людмилою Янкіною та координаторкою громадської ініціативи Free Belarus Center Поліною Бродік про те, як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від репресій та переслідувань.

– Нещодавно Кабмін спростив отримання тимчасового дозволу на проживання в Україні громадянам Білорусі, які працюють у сфері ІТ або є підприємцями. Як правозахисники відреагували на такі зміни?

Поліна Бродік: У цілому, можна сказати, що це позитивні зміни, тому що для когось із тих, хто приїжджає в Україну, умови спростилися. Їм буде простіше отримати або посвідку на постійне проживання, або ще якісь додаткові документи, які, наприклад, допоможуть знайти роботу.

З іншого боку, ми розуміємо, що не всі ті, хто приїжджає в Україну, – це IT-спеціалісти. У мене виникає питання, як бути з усіма іншими білорусами різних спеціальностей. Ми з початку протестів у Білорусі вели комунікацію з українським урядом щодо того, щоб ці зміни стосувалися всіх білорусів, які виїжджають зі своєї країни через політичні переслідування. Проте наразі ми бачимо вибіркову допомогу саме тим громадянам, які є більш економічно вигідними для України.

Людмила Янкіна: Я абсолютно погоджуюся з Поліною тому, що я вважаю, що це така собі імітація відкритості країни. Коли в Білорусі почалися протести і затримання мирних громадян, ми розуміли, що потерпають від авторитарного режиму, від того, що відбувається на вулицях, від насилля правоохоронних органів дуже різні люди. Відповідно в Україну мусили приїхати не тільки представники ІТ-галузі чи сфери інновацій, як вказано в цій постанові, або підприємці, це абсолютно різні люди.

Я вважаю, що таке рішення є несправедливим стосовно інших громадян Білорусі. Воно є ексклюзивним, а це означає, що можливості для одних громадян є ширшими або кращими, ніж для інших. Спрощення процедури легалізації перебування в Україні має бути передбачено для всіх громадян Білорусі, які зазнали політичних репресій.

– Яка ситуація в Білорусі на даний момент?

П.Б.: П’ять місяців поспіль відбуваються протести. В основному вони активізуються щонеділі, коли проходять найбільш масові акції. І впродовж тижня люди виходять, як правило, не на великі протести, а на вуличні зібрання, які відбуваються в більш дружньому форматі. Тобто вони не йдуть з плакатами й не скандують лозунги, вони виходять для того, щоб поспілкуватися, познайомитися із сусідами та знайти нових однодумців. Люди по-новому переосмислюють те, що зараз відбувається з ними, те як розвивалася історія країни за останні 26 років. Нарешті таки з’явилася нова білоруська сильна самоідентифікація. Люди об'єднуються під одними й тими ж символами. Коли символи, які були винищені або заборонені на початку 90-х Лукашенком, відроджуються й стають по-справжньому національними символами для всіх, хто зараз уболіває за Білорусь. Звичайно, це дозволяє людям відчути плече свого сусіда поруч, солідарність і усвідомити те, що кожен робить свій внесок для кардинальних змін у країні.

Паралельно із цим, звісно, не зупиняються самі репресії з боку правоохоронних органів. І виражається це в тому, що людей продовжують затримувати, людей продовжують переслідувати по кримінальних справах, адміністративних справах, саджають в ізолятори, погрожують, у тому числі, матерям позбавленням батьківських прав, звільняють з роботи.

Єдине, що змінилося, – немає жорсткого демонстративного насильства стосовно протестантів. Воно трохи модернізувалося. Але все це досі відбувається за зачиненими дверима. Ми бачимо по тих людях, які зараз приїжджають в Україну, – дійсно, це IT-спеціалісти, менеджери, студенти, теслярі, шахтарі – усі хто завгодно. Абсолютно будь-яка категорія людей не залишилася недоторканою.

– Нещодавно в Мінську затримали засновницю «Пресклубу Білорусь» Юлію Слуцьку та зрештою арештували її та ще чотирьох співробітників «Пресклубу». Як ви можете прокоментувати цю ситуацію? Чи відчувають себе в безпеці журналісти в Білорусі?

П.Б.: Журналісти теж не є винятком, вони також потерпають від переслідувань. Ще в серпні багатьох іноземних журналістів позбавили акредитації, а білоруси, які працювали на іноземні ЗМІ, також втратили свою акредитацію. Деякі ЗМІ були змушені переїхати в Україну або в інші країни. Власне, це не перша спроба придушити свободу слова в Білорусі.

Ситуація з Юлією нас сильно потрясла, адже спільно з «Пресклубом» ми планували захід у кінці грудня саме в Києві. Вони зібрали ще в серпні збірку цитат з білоруських ЗМІ від постраждалих, які розповідали, як до них ставилися в СІЗО, як себе поводили міліціонери. Зібрали це все в книгу і зараз у різних країнах, у тому числі в Україні, проходять театральні читання з усіма цими цитатами. Безумовно, ми переживаємо й співчуваємо колегам у Білорусі та сподіваємося, що з ними все буде добре, справи щодо них будуть припинені і вони повернуться до своєї роботі.

– Вперше в історії сучасної Білорусі ми спостерігаємо масштабні протести по всій країні. Чи можна говорити про незворотні зміни в білоруському суспільстві?

Л.Я.: Я думаю так, абсолютно. По-перше, дійсно, самі білоруси багато років спостерігали за тим, що відбувалося в Україні. І я, наприклад, особисто отримувала багато слів підтримки від білорусів, які або живуть за кордоном, або вже виїхали через те, що не вважають життя у своїй країні безпечним, або продовжували жити там, але відчували дискомфорт через неможливість волевиявлення.

Ми зараз бачимо абсолютно феноменальну річ, коли цей нарив прорвало. Зараз люди, напевно, вже відчули, наскільки інакше можна ставитись одне до одного, наскільки, все ж таки, варто підтримувати одне одного, наскільки свобода має значення. І те, що ми сьогодні говоримо про затримання Юлії Слуцької, Алли Шарко, – це дуже важливо. Ці затримання, як і все, що відбувається близько п'яти місяців, – це абсолютне пригнічення свободи слова, свободи волевиявлення, всіх інших свобод. У цьому випадку весь цивілізований світ включно з Україною має постійно нагадувати про те, що всі процеси, які відбуваються в Білорусі з точки зору пригнічення свобод і прав людини, – це неправильно.

По-друге, не може допускатися така поведінка стосовно журналістів, до будь-кого, хто хоче показати, яка насправді ситуація в країні. Ми зараз спостерігаємо певну проблему: є велика різниця між тим, як Україна висловлюється на підтримку білоруських громадян, які приїхали до України, і яка ситуація відбувається на місцях. Ми як правозахисники багато часу приділяємо тому, щоб якимось чином допомагати тим людям, які опинилися в Україні через переслідування, але, на жаль, ми не бачимо, яким чином Україна зараз реально допомагає громадянам Білорусі, які мусили втекти.

– Народний депутат від фракції «Слуга народу» Євген Шевченко відвідав Мінськ з офіційним візитом. Про це він написав у своєму телеграм-каналі. Про що може свідчити така зустріч Євгена Шевченка з головою комісії з міжнародних відносин національного зібрання Республіки Білорусь Андрієм Савіних?

Л.Я.: Це може свідчити про те, що якоїсь обговореної всередині фракції єдиної позиції не існує. На жаль, є громадяни, які не розділяють підтримку Україною білорусів і які не засуджують режим Лукашенка. Мені хотілося б почути позицію Зеленського з цього приводу. Проте її не було.

– Поліно, на початку вересня ви створили громадську ініціативу Free Belarus Center, яка займається гуманітарною допомогою білорусам, які вимушені виїхати з країни через насилля та репресії. З якими запитати найчастіше до вас звертаються?

П.Б.: Зараз актуальним питанням є легалізація білорусів в Україні, які тікають з дому. Люди починають розуміти, що вони мають знайти шляхи, як офіційно залишитися в країні, а якщо це не вдається, шукають можливість переїзду в інші сусідні країни. Саме тому в нас є юридична служба, де наші юристи консультують усіх, хто звертається з питань легалізації проживання. В основному це питання отримання посвідки на проживання або продовження термінів перебування в країні.

У людей, які вимушені тікати з політичних міркувань зі своєї країни, які піддаються репресіям, тиску з боку силовиків, часто немає жодної підстави для того, щоб отримати цей вид на проживання. До них відноситься, наприклад, возз’єднання родини. Не в усіх білорусів в Україні є родичі. Або отримання дозволу на роботу. Як ми знаємо, досить високі вимоги для того, щоб отримати дозвіл на роботу, особливо для тих, хто не є IT-спеціалістом. Це, зокрема, 50 тисяч гривень заробітку щомісяця. Я думаю, що не всі українці стільки заробляють. Це можуть бути журналісти іноземних видань, волонтери, які влаштовуються на волонтерську роботу в громадську організацію в Україні. Але число людей, які сюди приїжджають, зовсім не може бути охоплено цими варіантами.

За даними міграційної служби, тільки за серпень-вересень в Україну в'їхала 71 тисяча білорусів. Я нагадаю, що в цей період кордони були закриті. Тобто це той період, коли взагалі іноземці сюди практично не потрапляли й самі білоруси могли в'їхати тільки на тій підставі, що на кордоні вони говорили, що потребують додаткової допомоги, додаткового захисту, або подавали заяву на біженство. Якби заборони на в'їзд не було, то ця цифра була б набагато більшою, і це тільки перші два місяці.

Яка ситуація зараз із легалізацією білорусів в Україні?

П.Б.: У білорусів, які виїхали ще в серпні, минув термін перебування в Україні й вони або залишилися в сірій правовій зоні, або поїхали далі – в Польщу чи Литву. Ці країни запровадили гуманітарні візи, які дозволяють білорусам залишатися впродовж року без перешкод. Більше того, можна працювати на підставі цієї візи.

Істотною відмінністю є те, що навіть якщо білорус отримує тимчасову посвідку на проживання в Україні, то це не є підставою знайти роботу. У нього дуже мало можливостей офіційно працевлаштуватися. Хоча, здавалося б, це могло бути навпаки вкрай вигідно для української сторони, адже ми вже згадували: ті, хто виїжджають, доволі хороші фахівці. Було б логічно надати їм можливість влаштовуватися на роботу, платити податки та робити свій власний внесок в економіку України. Проте на цей момент ми бачимо, що така позиція з боку України в основному спрямована тільки на представників IT-сфери.

– Чи достатньо роблять профільні державні органи влади для спрощення бюрократичних процедур, які легалізують перебування білорусів в Україні?

Л.Я.: Я сподіваюся, що одного дня це все ж таки завершиться тим, що дійсно будуть робочі, спрощені процедури. Наразі я розумію, що Міністерство закордонних справ робить більше, ніж, наприклад, наша Державна міграційна служба. На початку протестів у Білорусі президент Зеленський декларував, що вже одразу ми повинні мати єдину політику, дружню до білорусів. Декларування принципів – це одне, а реальність на місцях показує інше – «бюрократичне пекло». Люди мусять по п'ять разів повертатися в держорган для того, щоб оформити якісь посвідки тощо. І постійно йдеться про якісь абсолютно безглузді причини для відмови, мовляв, у вас тут печатки не вистачає, тут підпису немає, тут ми забули вам сказати, що ще якась довідка потрібна.

– Як Україна може допомогти білорусам, які рятуються від переслідувань?

П.Б.: Із серпня-вересня спільно з іншими українськими правозахисними організаціями ми надсилали офіційні листи різноманітним міністерствам. Ми переконували їх збільшити термін перебування білорусів з 90 днів до 180 або 360, як, наприклад, це в Грузії зараз працює. Це, власне, було зроблено щодо IT-фахівців та висококваліфікованими спеціалістів. Це б дуже багатьом допомогло, оскільки в іншому випадку люди потрапляють у сіру зону, в якій вони просто залишаються без будь-яких прав. Вони не можуть отримати банківську картку, не можуть подати документи на продовження термінів перебування в країні.

Єдине послаблення на цей момент полягає в тому, що до закінчення коронавірусу вони можуть перебувати тут безперешкодно. Їх ніхто не депортує. Більше того, на них не будуть накладатися стягнення та штрафи, коли вони будуть виїжджати з країни, але адміністративне правопорушення залишається в силі.

На наш погляд, дружнім жестом з боку України було б розширення термінів перебування не тільки для IT-спеціалістів, але й для інших громадян Білорусі, які виїжджають з країни через політичні переслідування.

– Як громадяни України можуть підтримати білорусів у цій ситуації?

Л.Я.: По-перше, висловлювати публічну підтримку. По-друге, допомагати якщо є така можливість. Йдеться про моральну підтримку, гуманітарну допомогу. І бути небайдужими до чужого горя.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду