Не нашкодь. Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів у Білорусі

Не нашкодь. Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів у Білорусі

13:44,
23 Квітня 2021
681

Не нашкодь. Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів у Білорусі

13:44,
23 Квітня 2021
681
Не нашкодь. Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів у Білорусі
Не нашкодь. Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів у Білорусі
Режим Лукашенка вдається до безпрецедентних репресій проти медійників. Україна вже допомагає, але могла би робити більше й бути містком між вільною Білоруссю та світом.

Протест проти фальсифікації президентських виборів у Білорусі триває майже дев’ять місяців. Вуличних мітингів у порівнянні з першими місяцями поменшало, а ось репресії проти незалежних і опозиційних медіа, журналістів, медіаактивістів і блогерів, які висвітлюють протест, стали тотальними. «Репортери без кордонів» визнали Білорусь найнебезпечнішою для журналістів країною Європи. Сотні затримань, десятки журналістів за ґратами, сфабриковані звинувачення та судові вироки, десятки випадків фізичного насильства проти медійників — список злочинів режиму Лукашенка проти журналістів на сайті Білоруської асоціації журналістів (БАЖ) постійно оновлюється. Чи можуть українські медійники допомогти білоруським колегам і яка саме допомога їм потрібна, обговорювали під час онлайн-дискусії «Як українська медіаспільнота може протидіяти злочинам проти журналістів в Білорусі».

Статус ЗМІ: замість доступу до інформації — нагода для штрафів

Медійники в Білорусі щодня не знають, чого очікувати, розповіла Світлана Гарда, головна редакторка онлайн-видання «Медиа-Полесье». Ресурс створений у 2012 році як регіональне мережеве видання для півдня Білорусі — міст Пінськ, Столин, Лунинець Брестської області. Територія умовно утворює трикутник із річкою Прип'ять у центрі та межує з Рівненською областю. Щоб отримувати статус ЗМІ, як розповіла Світлана Гарда, редакція вісім разів зверталася до міністерства інформації Білорусі. Статус отримали, але дізналися про це з міністерського попередження про майбутній суд.

«Ми пережили два суди. Нас судили за статтею про пандемію. Причому це відбувалося в той час, коли наш колега помер від коронавірусу. Потім нас звинуватили в загрозі національній безпеці. До нас таких судів у Білорусі не було. На нас просто відігралися», — розповіла Світлана Гарда. Вона додала, що загальна сума штрафів для видання склала близько 4000 євро.

Журналіста видання 10 серпня затримали й побили, розповіла спікерка: «Ми відчували фізичний біль колеги, коли він потрапив у СІЗО і його побили. Усі розуміли, що за професійну діяльність. Другого разу [6 вересня — Авт.] він прийшов на площу, стояв у стороні з фотоапаратом. Його знову взяли під руки та засудили на 10 діб. Ми оскаржили цю постанову. За два з половиною місяці вони запросили його на бесіду та все одно закрили. 24-річний хлопець просто прийшов у джинсах і сорочці, і його посадили».

Репресії тривають, каже Світлана. Щодня телефонують із міліції. 19 березня в редакції провели обшуки й вилучили відеотехніку — тепер журналісти знімають відео на смартфони. 31 березня засудили журналіста й відеооператора видання. Проте виїжджати з Білорусі, як роблять деякі видання, редакція не планує. «Тоді втрачається наша роль, наша місія», — пояснила пані Гарда.

Колеги в Білорусі підтримують одне одного та не втрачають оптимізму, каже редакторка «Медиа-Полесье». «Хоча сьогодні мене знову добиваються ці… Ми вже давно не називаємо їх правоохоронцями, як Лукашенка не називаємо президентом, — додала Світлана Гарда. — Ми не знаємо, що буде завтра. Ми працюємо, робимо якісне ЗМІ. Головне, що ми маємо — наші читачі. Статус ЗМІ не додав того, чого ми прагнули. Сподівалися, що отримаємо доступ до інформації, але ми так його не отримали. Ми отримали штрафи і суди. Так і живемо, так і працюємо».

Світлана Гарда, головна редакторка онлайн-видання «Медиа-Полесье»

«Усередині країни ми перепробували майже всі правові механізми»

За чотири місяці 2021 року статистика не додає оптимізму, розповідає Олег Агеєв, головний юрист БАЖ і правозахисник. Він розповів про адміністративні арешти, тортури та вогнепальні поранення журналістів. «Мабуть, уперше в історії сучасної Білорусі трьох журналісток поранили під час виконання професійних обов'язків. Досить брутальним було насилля щодо журналістів після затримань. Ми кваліфікуємо це як тортури», — акцентував правозахисник.

Олег Агеєв акцентував на трьох вироках журналістам «за якісну журналістську роботу». Зокрема, Катерину Борисевич суд позбавив волі за спростування неправдивої інформації, поширювану державними медіа та посадовцями, що один із загиблих протестувальників був у стані алкогольного сп'яніння. Катерину Андрєєву й Дарину Чульцову засудили на два роки за ведення стриму з акції протесту, організованої через загибель людини під час протестів.

Кореспондентки телеканалу «Белсат» Дар'я Чульцова і Катерина Андрєєва в залі суду

Щодо інших представників медіа слідство триває, і, за оцінками правозахисника, тенденція невтішна. Журналісти ризикують отримати досить великі терміни за не менш дивними з точки зору права звинуваченнями, резюмував Олег Агеєв. Поки що майже всіх, кого судять, ув’язнюють.

Основні сили білоруських правозахисників зараз спрямовані на спроби захисту журналістів, які опинилися в безпосередній небезпеці, розповів Олег Агеєв. «Загальна думка: у правозахисному середовищі Білорусі стався правовий дефолт. Держава не спроможна виконувати свої обов'язки із захисту прав громадян», — резюмував Олег Агеєв. Він зауважив, що білоруська влада «проявляє небувалий креатив у негативному сенсі» щодо приводів для арештів журналістів. Наприклад, Дениса Івашина тримають під вартою без пояснення причин. У серії публікацій журналіст розповів як ексберкутівці, яких в Україні притягали до відповідальності за силові дії на Майдані, влаштувалися в білоруську міліцію. Правозахисники схиляються до думки, що його звинувачують у розголошенні персональних даних міліціянтів. Працівників «Пресклубу Білорусь» звинуватили в нібито ухиленні від сплати податків упродовж трьох років. «Не зрозуміло, як організація, яка працює “по-білому”, проходить перевірки, періодично звітує в держоргани, могла так довго мати помилки у звітності», — зауважив Олег Агеєв.

Журналісти часто отримують адміністративний арешт на термін від 1 до 25 діб. Олег Агєєв каже, що затримати можуть навіть «неправильно вдягненого» журналіста. Є чимало абсурдних і кричущих випадків, які могли б зацікавити українські медіа.

«У мене немає простого рецепту, як зупинити хвилю репресій проти журналістів. Ми всередині країни перепробували вже майже все: від спільних заяв до акцій і спроб політиків з-за кордону вплинути на ситуацію. На жаль, це неефективно», — сказав Олег Агеєв.

Олег Агеєв, головний юрист Білоруської асоціації журналістів (БАЖ)

У кожному окремому кейсі правозахисники співвідносять дії, щоб не нашкодити ситуації, сказав спікер. Тож колегам із-за кордону Олег Агеєв рекомендував узгоджувати дії з білоруськими організаціями, зокрема представниками «Пресклубу Білорусь», БАЖ та медіа, які ще працюють у Білорусі, якщо йдеться про тиск на їхніх журналістів чи редакції.

Водночас, зауважив правозахисник, у Білорусі лишаються редакції, які вважають, що не треба «виносити сміття з хати»: «деякі медіаменеджери, ніби страуси, намагаються ховати голову в пісок. Я вважаю, що це неефективно». Якщо редакції займають таку позицію, правозахисники переходять у режим спостерігачів.

«Більшість медіасектору розуміє, що тільки через публічність та залучення якнайбільшої кількості áкторів можна хоч щось змінювати. Поки що позитивних зрушень немає, окрім кількох кейсів, коли журналістів не брали під варту, а лишали під підпискою про невиїзд. Репресивна машина демонструє крайню жорстокість, і складно їй протистояти», — резюмував Олег Агеєв.

Яку допомогу пропонує Україна й чи її достатньо

І держава, й медіаспільнота зробили певні кроки для допомоги білоруським журналістам й тим, хто потребував захисту. Про це під час дискусії говорили керівник Львівського медіафоруму Юрій Опока, шефредакторка та голова громадської організації «Детектор медіа» Наталія Лигачова, а також комунікаційна менеджерка ініціативи Free Belarus Center Анаїд Агаджанова.

Львівський медіафорум започаткував програми з підтримки білоруських колег, розповів Юрій Опока. Він розподілив їх за трьома рівнями:

  1. Індивідуальний. Журналістам допомагають виїхати з Білорусі, облаштуватися в Україні, надають психологічну та юридичну допомогу тим, хто постраждав від насильства. Такі програми діють, зокрема, в Києві й Чернігові.
  2. Національний. Участь в інформаційних і адвокаційних кампаніях щодо білоруських питань в Україні, створення коаліцій у секторах правозахисту та медіа. Юрій Опока каже, що українська медіаспільнота може стати каналом для поширення альтернативної інформації з Білорусі. «Дуже велика частина інформації звідти йде через офіційні канали. Серед українських громадян рейтинги підтримки Олександра Лукашенка залишаються досить високими, у тому числі через те, що інформація подається викривлена. Українські колеги могли б бути ретрансляторами незалежної білоруської журналістики», — каже керівник Львівського медіафоруму.
  3. Міжнародний. Включає роботу поза межами України. Юрій Опока вважає, що Україна могла б допомогти координувати комунікацію між білоруськими журналістами та міжнародною спільнотою, стати майданчиком, якого, ймовірно, бракує білорусам для спілкування off-the-record.

Юрій Опока, керівник Львівського медіафоруму 

Наталія Лигачова додала, що й держава, й медіа в Україні могли би зробити більше для допомоги білорусам. На її думку, в цілому українські ЗМІ приділяють недостатньо уваги темі Білорусі і репресіям щодо журналістів зокрема.

У відповідь на арешти й переслідування білоруських журналістів українські медійні рухи зробили низку заяв проти репресій, додала Наталія Лигачова. «Зрозуміло, що для Лукашенка такі заяви не мають значення. Але вони мають значення для підтримки духу колег із Білорусі. Сторінки деяких арештованих журналістів ведуть їхні діти, родичі, і з сторінок відчутно, що бойовий дух падає. Наприклад, наша колега з Пресклубу Білорусь Юлія Слуцька пише про погані умови утримання, постійну зміну камер і дівчат у камерах, тиск. Наші медіа мають приділити цьому більше уваги», — зазначила шефредакторка «Детектора медіа». При цьому українські журналісти не завжди знають, що можна й варто писати, щоб не нашкодити колегам. Тому важливо підтримувати зв'язок і консультуватися, сказала Наталія Лигачова.

Наталія Лигачова, шефредакторка та голова ГО «Детектор медіа» 

Ініціатива Free Belarus Center спільно з іншими правозахисними організаціями восени 2020 року запустила кампанію, спрямовану на збільшення терміну легального перебування білорусів без реєстрації до 180 діб на рік, розповіла Анаїд Агаджанова. Уряд ухвалив таке рішення 23 грудня на період до кінця 2021 року.

Free Belarus Center також постійно надає психологічну, юридичну підтримку та житло тим, хто виїхав із Білорусі й не має коштів і ресурсів для життя в Україні. Центр допомагає навіть тим, хто розглядає Україну як проміжний пункт і планує їхати в іншу країну. Є й стипендіальна програма для журналістів і активістів різних напрямків. Зараз Free Belarus Center запускає адвокаційну кампанію підтримки білоруських журналістів, у межах якої й організована ця дискусія.

Анаїд Агаджанова, комунікаційна менеджерка ініціативи Free Belarus Center 

Поки що білоруські редакції не готові переїжджати в Україну назовсім. Юрій Опока розповів, що йому відомі кілька прикладів такої релокації, але ненадовго. «Знаю, що зараз кілька білоруських медіа роздумує, як і куди виїхати, проводять дослідження українського ринку. Але їм виглядає, що в Україні більше складнощів, ніж можливостей для налагодження медіа як бізнесу», — сказав він.

«Україна є доброю транзитною територією. У нас безвізовий режим, і можна перегрупуватися, зібрати тут редакцію, швидко отримати гуманітарні візи у ближні країни ЄС, зокрема Литву або Польщу. Але таке собі можуть дозволити не всі: це питання грошей, житла тощо. Це можуть робити редакції з непоганою донорською підтримкою», — пояснив Юрій Опока. Тому, за його словами, частіше переїжджають не цілі редакції, а окремі люди, зокрема фрилансери чи дизайнери.

Допомогти зробити законодавство більш сприятливим для релокацій білоруських колег могла б українська медіаспільнота, сказала Наталія Лигачова. За її словами, включитися в адвокацію потрібних змін могли б медійні організації, зокрема Рада свободи слова при Президенті, яка теж робила заяву щодо репресій у Білорусі.

«Ми були б активнішими, якби знали від білоруських колег, що вони хотіли би переїхати. Зараз ми бачимо, що Україна розглядається як транзитна територія, почасти й через позицію нашої держави. У нас немає гуманітарних віз, які є в Литві і Латвії. Але білоруські журналісти живуть і працюють тут якийсь час. Поєднання запиту від білоруських колег і наших зусиль, розуміння, що є заради кого і чого це робити могло би дати результат, — сказала Наталія Лигачова. — Ми всі розуміємо, що Лукашенко піде. Білоруський народ його змусить. І допомогти в цьому — наш священний обов'язок».

Запит від білорусів

Спікери з Білорусі розповіли, який запит у них є до України й колег. Від імені держави — розпочати процедуру з притягнення до відповідальності за так званою «універсальною юрисдикцією». Це означає, що Україна на своїй території відкриває кримінальні справи та намагається розслідувати тортури в Білорусі принаймні щодо своїх громадян, пояснив Олег Агеєв.

Своєю чергою, медіаспільнота України може вимагати від влади розслідування справ щодо випадків українських журналістів, які були в Білорусі в серпні 2020 року. Це першочергові кроки, які, на думку правозахисника, мають шанси стати ефективними.

Олег Агеєв і Світлана Гарда назвали й такі способи допомогти:

  1. Транзит і реабілітація окремих людей на недовгий час, психологічна й медична допомога.
  2. Збір фінансової допомоги для редакцій, щоб їх не «задушили» штрафами.
  3. Пошук варіантів перебування друкарень в Україні, оскільки в Білорусі відмовляються друкувати газети й журнали. Це питання ускладнюють проблеми митниці з обох сторін.
  4. Поїздки в Україну для обміну досвідом.
  5. Обмін контентом. Світлана Гарда розповіла, що від європейських видань надходять пропозиції щодо контенту, зокрема історій про людей, які поїхали. Фінансова допомога колег — це добре, а в такий спосіб білоруські журналісти могли б віддячити.

Також важливо висвітлювати проблеми громадянського суспільства Білорусі, погодилися спікери. «Такого рівня насилля, репресій проти журналістів країни не бачили, мабуть, із другої світової війни. Ми всі зацікавлені в тому, щоб зупинити це, і донесення проблем медіасектору і громадянського суспільства нашої країни до споживачів інформації в Україні — те, чим може допомогти кожен журналіст із кожної редакції в Україні», — сказав Олег Агеєв.

Учасники дискусії зауважили, що українські журналісти, які бажали би продовжити або почати висвітлювати білоруську тематику, можуть звертатися до організацій, які перебувають у курсі подій та можуть поділитися контактами експертів: Львівського медіафоруму, «Детектора медіа», Центру прав людини Zmina та Free Belarus Center.

Зараз медійники обох країн підготували звернення до уповноваженої Організації безпеки та співробіництва в Європі з питань свободи слова щодо утисків у Білорусі та почали збір підписів на підтримку адвокаційної кампанії. Підписати звернення можна індивідуально. Білорусь — держава — членкиня ОБСЄ, тому організація має право звернутися до неї з вимогою.

Спікери погодилися, що залучення міжнародної підтримки важливе. На ситуацію в Білорусі міжнародні організації реагують, але вони дещо запізнилися з реакцією, зауважила Наталія Лигачова. Тому за кожної нагоди потрібно передавати міжнародним партнерам інформацію, сказала вона. Юрій Опока додав: треба тримати питання солідарності з білоруськими журналістами на міжнародному порядку денному, щоб проблема не забувалася.

Олег Агеєв звернув увагу: в кожному випадку треба аналізувати, чи не нашкодить така допомога. «Іноді білоруська влада відкрито заявляє, що у разі запровадження економічних санкцій буде прямо тиснути на організації громадянського суспільства. Враховуючи всю її авторитарність, треба бути обережними при плануванні, у стратегіях, передбачувати ризики, — сказав правозахисник. — Наша солідарність, можливо, стане тією соломинкою, яка переломить хребет верблюду. Кожен наш крок наближує нас до того, що проблеми білоруських медіа підуть в історію і що колегам працювалося би значно легше».

 

Фото: скриншот трансляції дискусії, humanrightshouse.org, Belsat, lvivmediaforum.com, Anastasiia Mantach, Facebook, AP/TASS

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду