Товарний вимір диплому. Що робити з хабарництвом і бюрократією на шляху до наукових ступенів?

Товарний вимір диплому. Що робити з хабарництвом і бюрократією на шляху до наукових ступенів?

15:40,
30 Квітня 2021
1360

Товарний вимір диплому. Що робити з хабарництвом і бюрократією на шляху до наукових ступенів?

15:40,
30 Квітня 2021
1360
Товарний вимір диплому. Що робити з хабарництвом і бюрократією на шляху до наукових ступенів?
Товарний вимір диплому. Що робити з хабарництвом і бюрократією на шляху до наукових ступенів?
Науковець Сергій Гончаров радить відмовитися від доплат за науковий ступінь і забрати в держави право «освячувати» дипломи.

Ці дві історії не були пов’язані між собою, але суспільство не могло не побачити в них тенденції. Журналістка й письменниця Олеся Яремчук на «Українській правді. Життя» розповіла історію свого невдалого захисту кандидатської дисертації зі здирництвом, лицемірством і злоякісною бюрократією. А невдовзі народний депутат від «Опозиційної платформи — За життя» Ілля Кива, власник легендарної жомової ями, успішно захистив свою дисертацію з державного управління. Хоча розслідувачі стверджують, що Кива казав неправду й підробив документи.

Історія Олесі набула великого розголосу. Науковці, активісти та просто небайдужі оголосили про створення ініціативи Osvitaleaks, який збиратиме свідчення корупції в системі освіти. Зрештою міністр освіти Сергій Шкарлет зателефонував Олесі й запропонував захиститися в іншому виші, хоча сама журналістка вагається, чи не краще отримати ступінь доктора філософії за кордоном.

В історії Киви останнього слова теж чекають від Сергія Шкарлета — рішення про присвоєння ступеня приймає міністерство. Втім там уже почали розводити руками. «У цьому захисті ми бачимо прояв свободи закладів вищої освіти. В автономному закладі вищої освіти функціонувала Спеціалізована вчена рада, яка своїм рішенням визнала дисертаційну роботу шановного пана такою, що відповідає формальним вимогам, які висуваються до цих дисертаційних робіт», — сказав заступник міністра освіти Андрій Вітренко каналу «Україна 24».

Після захисту Іллі Киви активіст і медик Олександр Ябчанка демонстративно спалив свій диплом кандидата наук (який, утім, можна буде за бажання відновити) на знак протесту проти профанації науки. Втім чимало науковців, які взяли участь у масштабній дискусії, закликають не узагальнювати й не знецінювати справжні наукові здобутки багатьох людей. Адже не всі кандидати й доктори — фіктивні, і шлях до диплому не кожного кандидата чи доктора наук був оплачений хабарями.

І все ж фіктивних — багато. Активісти з громадської ініціативи «Дисергейт» виявили десятки фальсифікованих дисертацій і наукових праць. У цьому переліку є наукова робота докторки педагогічних наук Катерини Кириленко (легендарні «лептони»), доктора медичних наук Валерії Євдокимової, кандидата економічних наук і експрем’єра Арсенія Яценюка, кандидата юридичних наук Руслана Гурака, доктора історичних наук  і колишнього спікера Володимира Литвина та інших.

Навіщо вони це роблять? «У світі захист дисертації — перепустка у науковий світ: ти доводиш, що здатен на самостійні дослідження, — пояснює голова наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки та технологій при Кабміні Олексій Колежук. — Наша особливість у тому, що диплом і науковий ступінь освячений державою й дає право на відповідні надбавки до зарплатні й пенсії. В багатьох випадках ці надбавки людина отримуватиме, навіть якщо не займатиметься наукою. Тобто диплом має абсолютно товарний вимір».

Молодший науковий співробітник Інституту фізіології Національної академії наук України Сергій Гончаров каже, що захистив кандидатську без хабарів. Він вірить у науку й каже, що вона прекрасна — громадська організація «Наукова унія», співзасновником якої є Сергій, віддавна популяризує науку серед молоді. Сергій висловив свою думку щодо останніх гучних подій і поділився своїм баченням розв’язання проблеми бюрократизації та фіктивного отримання дипломів.

Сергій Гончаров, співзасновник ГО «Наукова унія»

— Сергію, останнім часом було дві події, що змусили суспільство запекло дискутувати про захист дисертацій, якість освіти й науки загалом. Перша — матеріал Олесі Яремчук, якій захиститися не вдалося. Друга — успішний захист народного депутата від «Опозиційної платформи — За життя» Іллі Киви. Що ви думаєте про ці історії?

Мені видається гарним вчинок Олесі — те, що вона публічно розповіла свою історію. Погано, що їй не вдалося захиститися. Мене прикро вразила наукова спільнота: багато хто відразу почав виправдовувати дії людей, про яких розповідає Олеся, хоч були й ті, хто їх критикував.

Що ж до захисту Іллі Киви, то я давно про це знав. Для Киви бюрократичне пекло — публікація оголошення, автореферат, інші формальності, — минуло дуже легко. Напевно, тому, що він робив це не сам. Варто сказати пару слів про спеціалізовану вчену раду, яка підтримала Киву. Це спецрада з державного управління при Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості. Цей інститут планували ліквідувати ще в лютому 2020 року, проте депутати його відстояли.

Захищаються в цій спецраді досить відомі люди. Наприклад, 26 лютого 2021 року там захистився генерал-майор, голова державної прикордонної служби України Сергій Дейнеко. Цікаві й майбутні захисти. 14 травня планують захищатися колишній народний депутат Євген Рибчинський та начальник факультету Одеської Військової академії Юрій Гикало. А 12 травня колега Киви по «ОПЗЖ», народний депутат Валерій Гнатенко захищатиме докторську дисертацію. А раніше кандидатами наук із державного управління у схожий спосіб ставали Геннадій Кернес, Ігор Райнін, Ігор Терехов, Олександр Тупицький, Дмитро Андрієвський, Павло Унгурян.

— Олеся перелічує «дев’ять кіл пекла» — кола бюрократії, підкупу, безкарності, брехні, байдужості, розпачу, знецінення, гніву та прийняття і чесних рішень. Чи завжди так захищаються дисертації в Україні?

— Не завжди. Я, наприклад, захистився без хабарів і без проблем 30 березня 2021 року.

Але тут є поділ на, так би мовити, фізиків і ліриків. Хоч я захищався з медицини, це все ж була теоретична медицина, майже біологія. Олеся описує гуманітарні науки — там усе по-іншому. Зрозуміло, з якої причини до неї прискіпувались: вимагали хабарів, а вона відмовилась. Але прискіпувалися до речей, які неможливо перевірити: комусь здається, що тут «неправильно сформульована тема», комусь здається, що «не такий стиль». За нормальних обставин ми мали б вірити судженню експерта, але в цьому випадку ці люди не були неупередженими.

Оновлені 2016 року правила дуже полегшили захист. Я в чомусь навіть заздрю новим дисертантам. По-перше, вони відразу стають PhD. Тепер ти не якийсь там «кандидат наук», ти одразу доктор філософії. За новими правилами аспірантам не потрібно писати автореферати, розсилати їх, не потрібно писати стенограми. Так, є жорсткі умови — наприклад, має бути запис захисту, який викладають на сайті вченої ради або інституту. Головна новація: тепер у науковця є чотири роки для навчання в аспірантурі. За цей час він має провести дослідження, експерименти (якщо ми говоримо про медицину) й написати дисертацію. Скоротили й кількість наукових статей, які потрібно опублікувати, аби вийти на захист. Тепер достатньо однієї статті в закордонному рецензованому журналі і двох в українському.

— Біологиня Нана Войтенко називала ще однією проблемою низький рівень вимог до наукових публікацій, які є підставою для захисту кандидатської чи докторської. Чи варто зробити суворішими правила оцінювання матеріалів у наукових журналах і вимоги до людей із редколегій?

— Якщо ви маєте публікацію в рейтинговому журналі, скоріш за все, він іноземний, англійською мовою і рецензований. Тоді ви надсилаєте свою роботу, й рецензенти, не знаючи, чия це робота, рецензують її сліпо. І якщо ви з цією роботою і статтею, яка є частиною вашої дисертації, опублікувались у журналі, значить, ви вже маєте достатньо високий рівень у своїй галузі.

У природничих науках переважно такі публікації є платними. Платить авторський колектив або установа, або ці гроші закладаються в ґрант. У такому разі ваша стаття буде відкритою для всього світу. Є журнали, які публікують статті безкоштовно, але читачеві, який захоче прочитати вашу статтю повністю, доведеться заплатити.

— То як часто трапляється, що, цитуючи Нану Войтенко, «недобросовісні вчені публікують не зрозуміло що не зрозуміло де, а потім захищаються на підставі дисертації»?

Таких прикладів багато, і вони множать один одного. Люди, які хочуть стати кандидатами наук, платять іншим людям, які пишуть роботи, організовують публікацію наукових статей, допомагають із захистом. До прикладу, серед усіх президентів України лише теперішній не має наукового ступеня. Попередники — або кандидати наук, або доктори. Коли вони займались наукою? Чому, навіщо, як? Можемо припустити, що, з одного боку, мати наукове звання престижно, з іншого — «так треба», з третього — всі інші мають, а чим я гірший?

— То скільки коштує захиститися?

Мені це коштувало роздрукувати дисертацію (150 гривень), надрукувати автореферат (близько двох тисяч гривень) і розіслати його по вибраних адресах (500–600 гривень). Захист був онлайн. За нього я не платив, бо я — співробітник інституту, де захищався і навчався в аспірантурі. Якщо людина не має стосунку до університету, не вчилась в аспірантурі, тобто прийшла ззовні, її захист буде платним. Ці гроші мають прийти офіційно на рахунок університету. За словами моїх колег, орієнтовна вартість такого захисту — шість тисяч гривень.

— Як змінити систему захисту дисертацій і отримання наукових ступенів?

— Варто відмовитися від доплат за науковий ступінь. Мене цим намагалися стимулювати, але це смішно, бо йдеться про 15 % від моєї зарплатні. Це мізерні гроші. Також потрібно нарешті відмовитися від освячених державою дипломів і вчених звань. Нехай усі ці ступені дає наукова установа чи університет.

— А навіщо людині науковий ступінь?

— Як символ завершеного етапу життя. Ти витратив кілька років на дослідження якоїсь теми, проводив експерименти. Тобі потрібно презентувати ці напрацювання колегам-науковцям і поставити крапку. Далі тобі відкривається світ нових можливостей — наприклад, поїхати до іншої країни, попрацювати в новій лабораторії, дослідити щось нове в цій темі.

«Дні науки»

— Що ж спонукало молодих вчених об’єднатися й нагадувати про науку суспільству і владі?

— Ми починали популяризувати науку з 2010 року, коли Януковича обрали президентом. Ми зрозуміли: щоб обирати адекватну владу, в головах не має бути хаосу. Для цього потрібні справжні знання. Що ми тоді могли для цього зробити? Поділитися своїми знаннями. Так вчені з багатьох інституцій написали маніфест і створили платформу «Моя наука». На цьому сайті науковці пишуть простою мовою про гострі соціальні та наукові теми і сьогодні.

— Як ваша громадська організація популяризує науку?

— З 2014 року спільно з однодумцями ми організовуємо «Дні науки» двічі на рік — у середині травня й на початку листопада (на честь Національного і Міжнародного днів науки). У ці дні науково-популярні події відбуваються в університетах, академіях наук, ботанічних садах, обсерваторіях. Ідея в тому, щоби популяризувати науку там, де вона безпосередньо відбувається або могла б відбуватися. І щоб це робили люди, які займаються нею.

Ми також організовували в Києві Марші за науку, знані у світі. Під час цих дивних і смішних демонстрацій вчені та їхні прихильники намагаються привернути увагу журналістів і громадян до реальних проблем у науці, які потім призводять до проблем у суспільстві. Наприклад, позаминулого року під час Маршу ми запускали найбільший вареник у космос. Це наша проєкція майбутнього в 2030 році. Це все, що залишиться Україні, якщо держава так само взаємодіятиме з науковцями і виділятиме стільки ж грошей.

«Дні науки». Найбільший вареник перед запуском у космос

— Які зміни у сфері науки вам вдалося проадвокатувати на законодавчому рівні?

— Члени і членкині нашої організації долучилися до написання тексту нинішнього Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Адекватна наукова спільнота приєдналася до протестів і тиснула на владу, щоби парламент ухвалив цей закон, а президент — підписав. Створили навіть петицію на сайті президента. Вона набрала лише 8 тисяч підписів, але народні депутати врахували всі зазначені в ній новації та проголосували «за».

Зокрема, в законі прописали Національний фонд досліджень, який запрацював минулого року. Навіть у ковідний рік в умовах секвестру бюджету вдалося зберегти виділені на нього гроші. Також Фонд провів перші незалежні конкурси проєктів — «Наука для безпеки людини та суспільства» й «Підтримка досліджень провідних та молодих учених». Уперше за довгий-довгий час у цій країні науковці отримали реальні гроші. І це не гранти по 30 тисяч гривень, які раніше видавали всім, «щоб нікого не образити». Тепер ідеться про суми в 3-4 мільйони гривень на 2-3 роки. Це гроші, яких не було ніколи з часів незалежності України.

Також закон запустив Національну наукову раду й науковий комітет у її складі. Завдяки ним гроші розподіляються правильно й люди мають змогу працювати над дослідженнями й займатися наукою.

— Чи помітили ви, що останнім часом люди почали більше цікавитися наукою й розвивати критичне мислення?

— Наприклад, у нашому Інституті більше сотні магістрів і аспірантів. Це дуже багато для установи, у якій працюють 100-200 наукових співробітників. Одним із завдань наших «Днів науки» й інших заходів був пошук «нової крові». У голодні 90-ті й нульові багато науковців виїхали за кордон і не повернулися. Лишилися ті, хто став науковцем у радянські часи та після 2010-х, і між ними випало ціле покоління науковців. Тому ми активно популяризуємо науку в суспільстві й вибудовуємо діалог із владою. Коли ми пояснюємо людям що, як і чому ми робимо — вони відгукуються. Я знаю людину, яка школярем прийшла на «Дні науки» й так визначилася з майбутнім фахом. Тепер вона вчиться у нас в аспірантурі. Хоча не знаю: чи ми на цю людину вплинули, чи це просто збіг.

— Чи плануєте ви йти в онлайн і проводити частину активностей, зокрема й «Дні науки», дистанційно?

— Я песимістично дивлюся на те, що пандемія в Україні закінчиться в 2021 році й ми встигнемо вакцинувати все населення. Офлайн-заходів ще дуже довго не буде. Або якщо й будуть, то зі страшними обмеженнями. «Дні науки» в такому форматі проходити не можуть.

Проте існують науково-популярні заходи, які можна відвідати на відкритому повітрі. Наприклад, «Наукові пікніки». Ми об’єднали зусилля з їхніми організаторами і вже кілька років поспіль виграємо фінансування на Громадському бюджеті Києва. Тож попередні «Дні науки» й «Наукові пікніки» відбулися за гроші киян.

Також ми створили Youtube-платформу «НаукуЇмо», тобто споживаємо наукові знання і #пригощаємонаукою. У коротких науково-популярних відео наші науковці розвінчують міфи і розповідають про науку цікаво. Плануємо створювати нові проєкти і шукати нові формати, щоб подавати наукову інформацію зрозуміло для всього суспільства.

Тизер Youtube-каналу «НаукуЇмо»

— То як після цього всього переконати молодих людей, що варто йти в науку?

— Ми з друзями-науковцями популяризуємо науку вже понад десять років. Головне, що варто знати: наука — це прекрасно. Це єдине, що може відповісти на запитання «чому?», а інколи і «як?», щодо всього на світі — починаючи від дощу й закінчуючи інсультом. Якщо вам цікаво, що, як, коли й чому відбувається, шукайте відповідей у науці.

Фото: Українське радіо, Facebook

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Наталья
17:58 / 30.04.2021
Гарне інтерв'ю.
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду