«Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей»

«Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей»

12:03,
7 Червня 2021
2711

«Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей»

12:03,
7 Червня 2021
2711
«Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей»
«Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей»
Керівниця організації «Легалайф-Україна» розповідає, як адекватна увага медіа може допомогти секс-працівницям захистити свої права та добитися справедливості від держави.

Наталія Ісаєва очолює громадську організацію «Легалайф-Україна», яка захищає права секс-працівниць та бореться за визнання державою їхнього права на роботу. Цій організації п’ятнадцять років, і почалася вона з того, що міліціонери підкинули Наталії мічені гроші та тиснули на неї у відділку, вимагаючи підписати незаконний протокол. Відтоді вона та її однодумці допомогли сотням людей, які надають сексуальні послуги, захистити свої права.

Втім права на легальну роботу в цій сфері в них немає — закон вважає секс-роботу злочином, «проституцією». Аби це змінити, «Легалайф-Україна» долучається до розробки законопроєктів, веде переговори з політиками та чиновниками. Ця робота була б ефективнішою, якби адекватно відображалась у медіа. Однак, за словами Наталії, журналісти цікавляться життям стигматизованих груп, зокрема секс-працівниць, лише тоді, коли когось побили чи незаконно ув’язнили.

Наталія Ісаєва, голова ГО «Легалайф-Україна»

— П’ятнадцять років тому в Кіровограді (зараз це Кропивницький) я долучилась до роботи місцевих благодійних організацій, які займалися профілактикою ВІЛ/СНІДу: спершу як клієнтка, а потім як волонтерка. Водночас я далі надавала секс-послуги, — розповідає Наталія. — Згодом разом з Оленою Фіськовою та Іриною Хмельницькою ми створили ініціативну групу для захисту прав секс-працівниць. Працювали і з самими секс-працівницями, і з їхніми клієнтами: консультували, тестували на ВІЛ, роздавали презервативи тощо.

Одного разу мене безпідставно затримала міліція. До мене зателефонували начебто по консультацію щодо профілактики ВІЛ, запропонували зустрітися. А під час зустрічі в моїй сумочці опинились мічені гроші. Затримали за статтею 181.1 Кодексу про адміністративні правопорушення: «заняття проституцією». Мене довго тримали у відділку, не давали води, не дозволяли сісти й погрожували, змушуючи підписати протокол. Вийшовши на волю, я вирішила: зроблю все, щоб зупинити цих перевертнів у погонах і не дати їм робити те саме з іншими жінками. Написала заяву в прокуратуру та службу внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ. Олена Цукерман, яка разом зі мною входила до правління самоорганізації секс-працівників «Всеукраїнська Ліга “Легалайф”», на конференції з ВІЛ у Відні зібрала величезну кількість підписів під петицією на мій захист. Цю петицію скерували президентові, міністрам внутрішніх справ і охорони здоров’я тощо. Резонанс спрацював: почалася службова перевірка, тих міліціонерів відсторонили.

Згодом мій активізм став роботою. З 2009 року за підтримки фонду «Відкрите суспільство» ми почали документувати порушення прав секс-працівників та надавати їм юридичні консультації. Виїжджали на траси, ховалися за деревами й так, сидячи годинами в засідці, фіксували на відео випадки насильства та порушення прав секс-працівниць із боку міліції. Писали скарги, готували судові позови. Водночас розповідали жінкам, які вони мають права і як ці права порушує міліція; чому не потрібно погоджуватися підписувати незаконні протоколи; як захистити себе і своїх близьких від шантажу й погроз. Навчали їх правильно розмовляти й поводитись із міліцією, фіксувати порушення на відео й аудіо. Ми заохочували жінок самотужки відстоювати свої права та не залишати випадки насильства без покарання, скаржитись, боротись. Але часто стикались із небажанням, а частіше — страхом. Ми бачили, що це небезпечно для кожної з них. Іноді це було буквально питанням життя і смерті: секс-працівниці зникали безвісти, їх знаходили мертвими, а причиною смерті називали самогубство абощо.

Завдяки «Фонду екстреного реагування на порушення прав людини» 2012 року ми допомагали секс-працівницям, постраждалим від міліції, житлом, транспортом, їжею та юридичною допомогою. На жаль, така можливість була лише один рік.

2012 року ми зареєстрували кіровоградське відділення «Всеукраїнської Ліги “Легалайф”». Наш осередок був одним із найактивніших в Україні. 2015-го ми стали самостійною організацією — «Легалайф-Україна» — і за три роки переїхали до Києва. Захищаємо права секс-працівників, виступаємо за скасування покарання за секс-працю, протидіємо стигмі та дискримінації, щоби секс-працівники могли не боятися за своє життя.

Зустріч із партнерами в Амстердамі, 2017 рік

ООН і Парламентська асамблея Ради Європи висловили побоювання, що карантинні обмеження негативно впливають на дотримання прав людини. І секс-працівники виявилися однією з найбільш постраждалих груп. Чи вплинув карантин на вашу роботу?

— Справді, під час карантину нам довелося працювати онлайн. Але напрямки роботи незмінні.

Коронавірусна епідемія вдарила по добробуту секс-працівниць, особливо тих, які заробляють, аби прогодувати себе і своїх дітей. Жінки постали перед вибором: ризикувати чи голодувати. Те, чим займаються ці жінки, закон уже трактує як злочин, а під час карантину поліція отримує додаткові важелі тиску на секс-працівниць. Щоби хоч якось знизити ризики зараження коронавірусною хворобою, ми збирали гроші на маски та антисептики, допомагали жінкам харчами й засобами догляду за малечею.

— Ви залучені до міжнародного правозахисного руху, виступали з промовами в стінах Європейського парламенту. Зараз ви відчуваєте підтримку міжнародної спільноти?

— Підтримка дуже потужна, але неможливість зустрічатися особисто йде на шкоду всім.

У Європарламенті

— Ви наполягаєте на терміні «секс-праця». Чому не «проституція»?

— Слово «проституція» ми вживаємо, коли говоримо про зміну законів, у яких є цей термін. У проєктах законів, які ми готуємо, немає слів, що стигматизують секс-працівниць: «повія», «проститутка» тощо. Ми називаємо таких людей тими, хто надає сексуальні послуги за винагороду. Ми вимагаємо визнати вибір цих людей їхньою працею, надати їм захист і гарантії, які мають працівники інших сфер. Тому «секс-праця», «секс-працівник» і «послуги».

— Ви берете активну участь в обговоренні різних варіантів законодавчого врегулювання секс-праці. Які з цих варіантів ви підтримуєте?

— Є держави, де секс-праця криміналізована. Є такі, де вона легалізована. Є ще так звана модель боротьби з кінцевим попитом, за якою переслідувати треба не секс-працівників, а покупців секс-послуг. Ось тут про це йдеться докладно.

Ми пропонуємо скасувати статтю 181-1 Кодексу про адміністративні правопорушення та внесення змін до статей 302 та 303 Кримінального кодексу, які стосуються повнолітніх дієздатних людей. Якщо зробити це, то окремого закону для регулювання сфери секс-праці не потрібно.

Ми ведемо діалог із міністерствами та депутатськими фракціями, дискутуємо, шукаємо компромісні рішення. Зараз трохи слабкий парламент, який не має політичної волі, аби рішуче й без моралізаторства розв’язати цю проблему та дати людині право обирати собі роботу.

— На початку 2021 року у Сполучених Штатах Америки представили так звану модель рівності. Якої ви думки про неї?

Це та сама модель боротьби з кінцевим попитом, тільки під іншою назвою. Вона не визнає нас такими самим працівницями, як усіх інших. Не дає нам можливості самостійно облаштувати безпечне місце для роботи. За цієї моделі ми залишаємося жертвами або злочинцями, вона не зменшує стигму та дискримінацію, змушує нас залишатись у тіньовому секторі, де є велика небезпека насильства та порушення наших прав.

— Секс-працівники, ВІЛ-інфіковані, роми та представники спільноти ЛГБТКІ+ — найбільш стигматизовані групи українців. Ця ситуація змінюється на краще?

— Зараз люди стають більш інформованими й толерантними. Правоохоронці отримують більше інформації, яка розвіює міфи, й починають дивитися на секс-працівників не як на злочинців, а на людей, рівних з іншими, яких вони повинні захищати, а не карати. Якщо держава не зможе захистити найслабших, найвразливіших своїх громадян, вона взагалі нікого не зможе захистити.

— Наскільки адекватно медіа висвітлюють становище цих груп?

— З цим проблема. Про стигматизовані групи медіа пишуть переважно в рубриці «події» — коли на когось напали, побили, несправедливо засудили. Рідко можна зустріти журналістські сюжети про реальні людські історії без негативу. Там, де йдеться про ці групи, завжди є агресія, негатив. Писати про гостросоціальні теми останнім часом стали більше, але насамперед тому, що побільшало вуличних акцій. А отже й більше пригод.

— Громадські організації можуть допомогти медіа висвітлювати цю сферу адекватніше?

— Комунікацій майже немає. Громадські організації не вірять, що ЗМІ можуть публікувати їхні матеріали, та вже не нагадують про себе журналістам, обмежуючись пресконференціями. А під час карантину й пресконференції проводити складніше. Журналісти зазвичай звертаються до активістів по коментарі тільки тоді, коли відбувається щось скандальне. Залишається один вихід: робота в соціальних мережах.

Наша організація відкрита до співпраці зі ЗМІ. У вересні минулого року ми провели експеримент — у соцмережах запросили всіх охочих прийти до нашого київського офісу та поставити нам будь-яке запитання про захист секс-працівників в Україні. Прийшло п’ятеро людей, двоє з них — журналісти. Ми говорили три години — це був цікавий досвід.

Журналісти повинні зрозуміти, як сильно їхня робота впливає на життя сотень тисяч стигматизованих людей. Якщо вони дотримуватимуться стандартів, відмовляться від нетолерантної лексики та припинять полювати за скандалами й новинами з поліцейської хроніки, в нас з’явиться шанс організувати серйозну суспільну дискусію. Також може допомогти активніша робота громадських організацій зі студентами, які вивчають журналістику. Плануємо робити це вже з осені.

Фото надані Наталією Ісаєвою

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду