Проєкт «Думайдан». Як правозахисники запросили суспільство поміркувати

Проєкт «Думайдан». Як правозахисники запросили суспільство поміркувати

11:05,
25 Червня 2021
2129

Проєкт «Думайдан». Як правозахисники запросили суспільство поміркувати

11:05,
25 Червня 2021
2129
Проєкт «Думайдан». Як правозахисники запросили суспільство поміркувати
Проєкт «Думайдан». Як правозахисники запросили суспільство поміркувати
Олена Сапожнікова розповідає про міждисциплінарний проєкт, який зібрав сотні людей для серйозної розмови на суспільно важливі, хоч і не популярні в медіа, теми.

«Думайдан» — це поєднання слів «думати» і «майдан». Це слово — «майдан, що думає» — вигадали адвокати Олена Сапожнікова та Аркадій Бущенко. Це протиставлення негативним асоціаціям із люттю, натовпом, свавіллям, які виникли довкола слова «Майдан» у частини суспільства. Ідея міждисциплінарного громадського проєкту «Думайдан» народилася 2015 року. 

Олена Сапожнікова займається адвокатською практикою та представляє заявників у Європейському суді з прав людини. Вісім справ вона виграла, ще близько десяти досі на розгляді. З 2008 року вона співпрацює з Українською Гельсінської спілкою з прав людини — спершу в напрямі волонтерства, потім — права. Також Олена Сапожнікова долучилася до створення низки проєктів організації. Наприклад, сайту Центру стратегічних справ Precedent.ua, подкасту «Громадського радіо» «Правова абетка», у якому простими словами пояснюють юридичні терміни, і нарешті — «Думайданів», які проводилися 2016 та 2017 року та зібрали близько тисячі учасників.

До «Думайданів» долучились Українська Гельсінська спілка з прав людини, міжнародна благодійна організація «Екологія — Право — Людина», Центр правових та політичних досліджень СІМ», Екологічно-гуманітарне об’єднання «Зелений світ», ГО «Зелений фронт», спілка громадських організацій «Конгрес Ромен України», фонд «Відродження», Ромський жіночий фонд «Чіріклі», ГО «Платформа для змін Ре:Дизайн», Конгрес національних громад України, Асамблея національностей України й інші організації. Із фінансуванням допомогли міжнародні партнери, зокрема посольство Швеції та міністерство закордонних справ Канади.

Олена розповіла «Детектору медіа» про цей проєкт і поділилась ідеєю його можливого продовження. Далі пряма мова Олени Сапожнікової.

Олена Сапожнікова

Проєкт «Думайдан» — це удар в одну точку з кількох сторін: поєднання кількох дослідницьких підходів до однієї суспільно важливої теми. Ми проводили експертне обговорення та відкриті круглі столи, збирали юристів, представників громад і влади для пошуку діалогу, розробляли зміни до законодавства, організовували фотовиставки і творчі конкурси. Ми планували повернути дискредитоване ім’я Майдану як місця, де люди збираються, щоб мирно й конструктивно обговорити важливі питання та знайти розв’язання проблеми.

Перший «Думайдан» був про захист довкілля. 2015 року, коли виникла ідея цього проєкту, тривала війна на Донеччині та Луганщині, й уся увага суспільства була зосереджена саме на бойових діях. Інші ж проблеми відійшли на другий план. Зокрема й екологія була «не на часі», й люди мусили самотужки захищати довкілля, часто в протистоянні з місцевою владою. Тому ми обрали тему «Збереження зелених зон у містах і селищах». У межах мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA ми організували фотовиставку «Думайдан – 2016: фотомиті». Розробили резолюцію з нашим баченням основних проблем у цій сфері та проєкт змін до законодавства, який передали в парламент. Підтримали низку стратегічних ініціатив у напрямку захисту довкілля.

«Думайдан — 2017» в Офісі Омбудсмана України

Другий «Думайдан» був про толерантність в українському суспільстві. У той час загострилося міжетнічне протистояння, до якого були залучені не тільки пересічні українці, а й представники влади та медіа. Мова ненависті, спрямована проти етнічних меншин, стала часто траплятись у журналістських матеріалах. Тому ми обрали тему «Гуртуймося біля шатра порозуміння».

Тема толерантності не була для мене новою. 2012 року я була акторкою у проєкті мандрівної театральної вистави «Вдома в Україні»: це був неймовірний досвід! Тож і «Думайдан» мені хотілося провести в цікавій формі. Виникла ідея говорити про толерантність під час майстер-класів з клаптикового шитва (patchwork). Під час десятків зустрічей протягом року ми зшили символічне «шатро порозуміння» з клаптиків різнокольорової матерії. Символ того, що ми всі різні, але живемо в одному світі й поєднані суспільними відносинами, як нитками. Шатро шили люди різного віку — від восьмирічних дітей до пенсіонерів — із різних регіонів, різного походження та фаху. Але всі вони готові були говорити про толерантність.

Шатро та інші лоти продали на благодійному аукціоні на Docudays UA в березні 2018 року. Частину грошей передали двом учасницям проєкту, які потребували лікування. Одна з них — ромка Ріта Пастрама. Її житло спалили — ймовірно, працівники міліції — разом із житлами інших ромів у Києві під час «зачистки» перед чемпіонатом Європи з футболу 2012 року. Ріту не вдалося врятувати — вона померла в серпні 2018 року. 1 квітня 2021 року її справа проти України в Європейському суді з прав людини була виграна.

«Шатро порозуміння»

Окрім розмов під час шиття шатра, 2017 року ми провели всеукраїнський конкурс учнівських і студентських робіт «Шляхи порозуміння», переможці якого отримали призи. А результати обговорень виклали у резолюції.

Ми говорили про проблеми різних етнічних груп, але так склалося, що найчастіше згадували про ромів. Зокрема порушенню прав ромів присвятили низку круглих столів і пресконференцій. Що ж до інших меншин, то тут учасники частіше мовчали і стверджували, що наше суспільство дуже толерантне і проблем немає.

У межах обох «Думайданів» ми співпрацювали з Docudays UA. Адже цей фестиваль приділяє чимало уваги правозахисній тематиці. Документальне кіно розкриває справжній світ навколо нас, часто піднімає найгостріші проблемні теми. Тому аудиторія цього фестивалю — неординарна, розумна, готова до серйозних дискусій.

У той час увага журналістів була зосереджена насамперед  на війні, а «Думайдан» обирав теми, які не стосувалися збройного конфлікту. Однак завдяки медіа про «Думайдан» дізналася в багато разів більша аудиторія, ніж та, що безпосередньо брала участь у заходах. Медіа дозволили винести обговорення за межі вузького кола фахівців.

Після 2017 року «Думайдан» ми не проводили — не вдалося знайти на це гроші. Втім я вважаю, що цей проєкт був вдалим і заслуговує на продовження.

Якби ми проводили його знову, я запропонувала б тему «Засоби масової інформації в оцифрованому суспільстві», а як одну з форм втілення ідеї обрала би «японський сад каменів». Пандемія створила дистанцію між людьми, спонукає їх ще більше часу проводити в смартфонах. Після понад року такого життя люди прагнуть живого спілкування й активних дій. Якби ми зібрались у саду каменів без ґаджетів, у тиші — це був би символ того, що перехід до нового життя потребує паузи і осмислення. Це можна було б поєднати з театром просто неба, залучати глядачів до створення сценарію та шукати розв’язання проблем у ході вистави.

Фото, зображення надані УГСПЛ; фото з обкладинки МГО «Інтернаціональний союз»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду