«Журналісти стали першими союзниками ЛГБТКІ+ в Україні». Як медіа можуть допомогти в боротьбі проти насильства

«Журналісти стали першими союзниками ЛГБТКІ+ в Україні». Як медіа можуть допомогти в боротьбі проти насильства

13:53,
29 Червня 2021
2090

«Журналісти стали першими союзниками ЛГБТКІ+ в Україні». Як медіа можуть допомогти в боротьбі проти насильства

13:53,
29 Червня 2021
2090
«Журналісти стали першими союзниками ЛГБТКІ+ в Україні». Як медіа можуть допомогти в боротьбі проти насильства
«Журналісти стали першими союзниками ЛГБТКІ+ в Україні». Як медіа можуть допомогти в боротьбі проти насильства
Представники організацій «Інсайт» і «Наш світ» розповіли, як і в який бік змінюється громадська думка про ЛГБТКІ+, хто найагресивніше атакує цю спільноту та яких змін у законодавстві вона найбільше чекає.

Всеукраїнська громадська організація «Інсайт» тринадцять років захищає права представників ЛГБТКІ+ (лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квірів та інтерсекс-людей). Це одна з небагатьох активістських організацій в Україні, яка опікується правами трансгендерних людей. Вона ініціювала транс-марші, останній з яких відбувся в Києві 22 травня 2021 року.

Правозахисний центр «Наш світ» — одна з найдосвідченіших громадських організацій України. Як активістська ініціатива він був створений ще у 1998-му році в Луганську. Окрім первинної правової допомоги і консультування постраждалих від дискримінації та від дій на ґрунті ненависті, «Наш світ» прагне поліпшення українського антидискримінаційного законодавства і практик, опікується правовою освітою ЛГБТКІ+ та моніторингом дотримання прав людини щодо ЛГБТКІ+. Інформація центру «Наш світ» використовувалася у звітах Комісара з прав людини Ради Європи, Державного Департаменту США, ОБСЄ, Універсальному періодичному звіті ООН та інших організацій.

З керівницею ГО «Інсайт» Оленою Шевченко й експертом центру «Наш світ» Андрієм Кравчуком говоримо про природність насильства для вітчизняних політиків, про важливість медіа, боротьбу за ухвалення законопроєкту №5488 та зміну громадської думки про представників ЛГБТКІ+.

Чи досліджуєте ви, як змінюється громадська думка щодо ЛГБТКІ+ спільноти? Хто і як впливає на її зміну?

Олена Шевченко: Так, ми стежимо за опитуваннями соціологічних агенцій, публікаціями у ЗМІ та коментарями в соціальних мережах. Громадська думка в Україні змінюється завдяки зростанню видимості ЛГБТКІ+-спільноти, збільшенню кількості публікацій у ЗМІ, появі відкритих людей із ЛГБТКІ+-спільноти у публічному просторі. Також на це впливають процеси глобалізації, тому що про життя ЛГБТКІ+ в інших країнах дізнаються і в Україні.

Олена Шевченко, керівниця ГО «Інсайт»

Яких помилок, на ваш погляд, журналісти часто припускаються в роботі з тематикою ЛГБТКІ+ сьогодні? Ця динаміка радше позитивна чи негативна?

Андрій Кравчук: На мій погляд, тенденції у висвітленні питань ЛГБТКІ+ у провідних українських ЗМІ позитивні, а журналістська обізнаність і коректність у цій сфері вже зараз на досить високому рівні. Гомофобне та/або некоректне висвітлення цих питань в українських ЗМІ вже є винятком, а не правилом. Головним чинником цього, як на мене, є загальносвітові тенденції у цій сфері — наші ЗМІ наслідують приклад сучасної західної журналістики. Так само помітний вплив освітніх і адвокаційних заходів, які проводять громадські та міжнародні організації.

Андрій Кравчук, експерт правозахисного центру «Наш світ»

О.Ш.: Мають бути дотримані стандарти етики. Журналісти мають розуміти, як писати про насильство, дискримінацію та вразливі соціальні групи. Коли б'ють ромів за те, що вони гіпотетично можуть вкрасти, це злочин, а не конфлікт із двома сторонами. Те саме з насильством. Коли жінку б’є чоловік роками, це не сімейна справа, а злочин. Коли вбивають геїв і лесбійок, це злочин через мотив ненависті, а не побутова сварка.

На що насамперед журналісти повинні звертати увагу, щоби представники спільноти ЛГБТКІ+ почувалися захищено в інформаційному полі?

О.Ш.: Варто приділяти більше уваги випадкам, коли влада й правоохоронні органи бездіяльні чи не реагують так, як слід, на насильство проти представників спільноти. Зокрема, дивляться крізь пальці на дії праворадикальних груп.

А.К.: Потрібно давати пряму відповідь на гомофобну пропаганду українських церков і пов'язаних із ними політиків — основного і єдино важливого ворога ЛГБТКІ+ в Україні. Вони досі дуже впливові, й люди до них дослухуються. В іншому я не бачу суттєвих проблем.

Є одне конкретне побажання щодо термінології: НІКОЛИ не вживати термін «нетрадиційна» (орієнтація, сім'я тощо). По-перше, це фактична помилка: немає нічого більш традиційного, ніж гомосексуальність, — вона старіша за людство. По-друге, цей вислів має конкретне й відоме походження: він з'явився у Росії під час ухвалення тамтешнього федерального закону «О внесении изменений в статью 5 Федерального закона "О защите детей от информации, причиняющей вред их здоровью и развитию" и отдельные законодательные акты Российской Федерации в целях защиты детей от информации, пропагандирующей отрицание традиционных семейных ценностей», який неформально іменується «законом про заборону пропаганди гомосексуалізму». Саме в ньому гомофобні російські законодавці вирішили замінити ясний термін «гомосексуальний» неоковирним евфемізмом «нетрадиционный», журналісти підхопили цей вислів, і він скоро став штампом. Українським журналістам не варто поширювати російські мислевіруси.

Можете навести приклади конструктивної співпраці зі ЗМІ зі свого досвіду?

А.К.: Я вважаю, що українські журналісти взагалі стали першими союзниками ЛГБТ у нашій країні — я помітив, як це сталося, років п'ятнадцять тому, ще до того, як ЛГБТ-рух став визнаною частиною громадянського суспільства, а захист прав ЛГБТ — визнаною частиною захисту прав людини в цілому. Ось нещодавно Комісія з журналістської етики обговорила питання висвітлення діяльності радикальних організацій та напрацювала рекомендації. Вони долучили до цього мене та інших ЛГБТ- і правозахисних активістів.

Останніми роками в парламенті реєструють ініціативи як про захист, так і про обмеження прав спільноти ЛГБТКІ+. Чи є між ними баланс?

О.Ш.: Не думаю, що тут можна говорити про баланс. Є залежність, адже на будь-яку нашу спробу просувати захист для ЛГБТ-спільнот або захист прав жінок є протидія з боку консерваторів, Ради церков та ультраправих. Вони блокують будь-які законодавчі ініціативи, спрямовані на захист прав людини для ЛГБТ. На жаль, українські політики досі не розуміють, що таке захист прав людини. Вони перебувають під впливом консервативно-радикальних груп, які виступають проти прав людини і захисту від насильства. По суті, для них насильство — це природно.

На початку літа активізувалася боротьба спільноти ЛГБТКІ+ проти насильства та злочинів на ґрунті ненависті. Які перспективи ухвалення законопроєкту №5488 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації»?

О.Ш.: Ми точно не знаємо, які перспективи ухвалення законопроєкту №5488, але зараз об’єдналися задля його просування з іншими громадськими організаціями. Це об’єднання важливе, адже через нього ми демонструємо, наскільки суспільству важливий захист від насильства. Цей законопроєкт потрібен кожному громадянину та кожній громадянці, бо переслідування відбувається за різними ознаками, і ви навіть можете не знати, що для когось ви виглядаєте не як «нормальна» людина.

Як ви оцінюєте публікації українських ЗМІ про насильство щодо ЛГБТКІ+ та інших проблем цієї спільноти?

А.К.: Я маю зауваження до висвітлення правових і практичних проблем щодо протидії злочинам ненависті, і зокрема законопроєкту 5488, який розроблений задля вирішення цих проблем. ЗМІ рідко згадують, що цей законопроєкт викликав різко негативну реакцію українських церков, об'єднаних у Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій, і ніяк не коментують закиди ВРЦіРО до цього законопроєкту. Ці закиди необґрунтовані, суперечать здоровому глузду, досвіду західних країн, які мають аналогічне законодавство, та курсу України на євроінтеграцію. Якщо журналісти хочуть ефективно допомогти захисту прав ЛГБТ в Україні, єдиний шлях — відкрито критикувати позицію українських церков, яка відрізняється від позиції їхніх одновірців у розвинених країнах. Потрібно розвінчувати міфи про утиски вірян у країнах ліберальної демократії, демонструвати, як церковні діячі та релігійні політики вдаються до перекручень, демагогії та відвертої брехні, обстоюючи свої погляди.

Чи змінилася загалом стратегія боротьби спільноти ЛГБТКІ+ за зміни до законодавства за останній рік?

О.Ш.: Наша стратегія незмінна: такі ж права, як і в усіх інших людей. Але інструменти змінюються в залежності від ситуації. Так, наприклад, зараз важко боротися з ігноруванням злочинів на ґрунті гомофобії і трансфобії, бо поліція саботує все, що стосується фіксації цих злочинів та їх розслідування. Отже роками ми ходимо по колу з купою справ у судах, які поліція закриває знову і знову, а ми позиваємось, аби справи повертали на розслідування.

Олена Шевченко, керівниця ГО «Інсайт»

Олено, чим ваша організація займається зараз, яка мета проєктів / акцій тощо? Як ця мета змінюється з огляду на суспільно-політичний порядок денний?

О.Ш.: ГО «Інсайт» займається захистом та просуванням прав ЛГБТ-спільнот. Ми надаємо психологічну та юридичну підтримку, розвиваємо професійні спільноти та проводимо навчання для лікарів, психологів, поліцію, вчителів, соцпрацівників. Ми займаємося адвокацією на міжнародному рівні, готуючи тіньові звіти про дії держави та порушення прав ЛГБТ-спільнот, на національному рівні працюємо з державними органами для просування змін до законодавства. Організовуємо публічні акції протесту, Марш жінок і Транс-марш. Робимо події для ЛГБТ-людей у десяти регіонах, де у нас є представництва.

Чи є у планах ГО «Інсайт» проєкти співпраці з медіа?

О.Ш.: Ми працюємо з медіа. Остання програма, в якій ми вчили журналістів писати про вразливі групи, пройшла у 2019 році, до початку епідемії. Наш курс лекцій був на «Прометеусі».

Олено, в інтерв'ю для Української Гельсінської спілки з прав людини ви говорили про неможливість суспільної дискусії через категоричну позицію представників церкви і праворадикальних груп. Кому під силу це змінити і як?

О.Ш.: Я вважаю, що тут потрібна широка коаліція громадських організацій, що просувають та захищають права людини в Україні. Нам потрібно зробити цю дискусію гучною та видимою для всіх. Люди мають зрозуміти, що це стосується кожного в цей країні.

Андрій Кравчук, експерт правозахисного центру «Наш світ»

Андрію, а на ваш погляд, які сьогодні є шанси провести загальнонаціональну дискусію у ЗМІ на тему протидії насильству щодо ЛГБТКІ+?

А.К.: Тут потрібна добра воля та готовності редакторів ЗМІ до висвітлення цих проблем. Я не можу оцінити, чи готовність і воля є. Як на мене, редактори й журналісти або не бачать, або не хочуть шукати корені цього насильства. Радикальні організації та окремі правопорушники лише реалізують той гомофобний потенціал, який зберігається в нашому суспільстві, а породжують і підживлюють його релігійні організації. Доки ЗМІ будуть побоюватися сказати про це вголос, це буде боротьба не з причиною захворювання, а лише з його симптомами.

Порадьте, будь ласка, кілька ресурсів (публікації, сторінки, блоги, подкасти, курси тощо), які допомогли би журналістам відстежувати тренди спільноти ЛГБТКІ+ та правильно про них говорити.

А.К.: Найбільш активна і репрезентативна група з ЛГБТ-питань в українському секторі соцмереж — «Стоп гомофобії і трансфобії!» у фейсбуку, але вона є закритою, стати її учасником можна тільки за рекомендацією членів групи. Цікавих оригінальних українських новинних ресурсів на теми ЛГБТ я зараз не знаю. Дуже насиченим ресурсом, який відстежує та передруковує масу міжнародних і українських новин на ЛГБТ-тематику, є https://gays-ua.com/ (він російськомовний, бо його автор краще володіє російською, ніж українською). Дуже насиченим англомовним ресурсом є Pink News.

Фото спікерів надані УГСПЛ, Андрієм Кравчуком; фото з обкладинки Hrecheniuk Oleksii / shutterstock.com 

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Ігор
14:39 / 29.06.2021
Полювання на відьом, переслідування «не таких» відбувається у відсталих/темних країнах. Якщо уважно подивитись на наших корумпованих «патріотів», то вони взагалі схильні переслідувати всіх, чия поведінка, не вкладається в рамки їх червоно-зіркового тоталітарного мислення. Замасковані вишиванками марксисти, як і Трамп, захоплюються диктаторами та вороже ставляться до демократії, верховенству права, вільному мисленню та розвитку. Тоталітарне мислення підсилюється найбільш агресивним православним сектанатом. Попи відродили в Україні і на Росії духовно-патріотичну корупцію та мракобісів. Раніше, вони мірялись вартістю ланцюгів з хрестами, а зараз ще – в кого більш справжній томос. ЛГБТКІ+ активістам варто приймати в (політичному, економічному, інформаційному, …) житті країни більшу участь. Особливо зараз, коли Україна так потребує реформ, демократії та розвитку, а підроблені «патріоти» слугуючи за 30 рублів старим багатіям цього ніколи не зроблять. Чому б не залучати до цього «розвитковий» досвід розумово-розвинутих цивілізацій і пропагувати/поширювати його в Україні.
ALEX
14:22 / 29.06.2021
вЫ ЭТО СЕРЬЕЗНО?Так называемое ЛГБТ сообщество является просто сообществом разнузданных людей,у которых под видом борьбы за равноправие ,во всем мире скрытно есть нечистые цели,кроме пропаганды своего( со всевозможными видами психическими и сексуальных отклонений),образа жизни и с помощью хитрых законов по всему миру,лишают всех нормальных людей своих законных прав и ограничивающих нашу свободу в угоду их сомнительных ценностей.я уже не говорю о СПИДЕ и росту преступности в их среде
Иван
14:14 / 29.06.2021
Выпячивание порока
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду