Чирлідинг, мери і Педан. Як громадський спортивний рух JuniorZ досягає успіху й потрапляє в новини

Чирлідинг, мери і Педан. Як громадський спортивний рух JuniorZ досягає успіху й потрапляє в новини

09:00,
17 Серпня 2021
5450

Чирлідинг, мери і Педан. Як громадський спортивний рух JuniorZ досягає успіху й потрапляє в новини

09:00,
17 Серпня 2021
5450
Чирлідинг, мери і Педан. Як громадський спортивний рух JuniorZ досягає успіху й потрапляє в новини
Чирлідинг, мери і Педан. Як громадський спортивний рух JuniorZ досягає успіху й потрапляє в новини
Ведучий і продюсерка Нового каналу змінюють уроки фізкультури в школах, залучаючи школярів до сучасних цікавих ігор. Олександр Педан і Марія Павлічук розповідають, як їм допомагає досвід у медіа та маркетингове мислення.

Майже чотири роки тому ведучий Нового каналу Олександр Педан разом із продюсеркою програми «Підйом» і «Ревізор» Марією Павлічук заснували спортивний рух JuniorZ, який розвиває спорт у школах. Місія громадської організації — зробити фізкультуру доступною та цікавою, а також популяризувати ідею здорового способу життя серед молоді.

За словами медійників, про спорт на телебаченні говорять мало – закриваються профільні інформаційні та аналітичні програми, та й загалом тема спорту рідко є рейтинговою для великих каналів. Спортивні ініціативи можуть потрапити в телевізор лише внаслідок створення подій, акцій, перформансу та хайпу.

Засновники JuniorZ розповіли «Детектору медіа» про залучення в громадський проєкт грошей соціально відповідального українського бізнесу, про співпрацю з місцевою владою та журналістами в регіонах, про мотивацію вчителів фізкультури змінювати підходи до викладання, а також про вміння зацікавити рухом і фізичною активністю підлітків, які сидять у ґаджетах.

— Що підштовхнуло вас перейти з телебачення в громадський сектор?

Марія Павлічук: Я — дитина телебачення, адже народилася в телевізійній сім’ї. Із сімнадцяти років працювала на Новому каналі, і мені завжди здавалося, що дотичні до медіа люди мають неабиякий ресурс для змін у суспільстві. Кожна медійна людина має свої «болі», з якими вона може поділитися з аудиторією. Та на додаток, конвертувати свої знання в реальні зміни в суспільстві.

Марія Павлічук, співзасновниця спортивного руху JuniorZ

— Чому обрали саме сферу популяризації спорту й активного способу життя серед підлітків?

Марія Павлічук: Ми дуже довго обговорювали з Олександром, який формат громадської активності йому був би цікавий. Якраз тоді його дружина була вагітною, і ми зрозуміли, як було б кльово залучати дітей до спорту. Так усе й почалося. Єдина умова: ми йдемо в цю сферу разом і робимо все однією командою. Тепер проєкт JuniorZ — невіддільна частина мого життя. Я зрозуміла, що набагато більше можу дати суспільству в громадській активності, ніж на телебаченні.

Олександр Педан: Ми побачили, що не приділяється достатньо уваги не стільки спорту, скільки щоденній активності дітей. Вони стали менше рухатися в школі, удома, на вулиці. Приходять після уроків і замість того, щоб піти побігати у дворі, як ми робили свого часу, залишаються з ґаджетами. На уроках фізкультури школярі теж не рухаються, бо мама може легко купити довідку, яка звільняє від занять. Місцями застаріле викладання уроків фізкультури також не мотивує дітей. На мою думку, частково винне й телебачення: зараз на телеканалах зовсім немає розважальних дитячих проєктів, які активізують рухову активність. До того ж власники телеканалів позакривали спортивні новини — лише кілька каналів їх транслюють зараз. Через це й низку інших причин у дітей немає традиції рухатися.

Олександр Педан, співзасновник спортивного руху JuniorZ

Марія Павлічук: Наша мета — достукатися до підлітків, мотивувати їх, зацікавити рухатися, займатися фізичною активністю. Ми змінюємо сприйняття фізкультури як для вчителів, так і для школярів. З дитинства варто прищеплювати не любов до спорту, а до рухової активності загалом, вона має бути частиною життя. Якщо дитина змалечку матиме змогу обирати різні види спорту, пробувати їх, грати разом із батьками, тоді рух стане частиною нормального життя, коли вона виросте.

Олександр Педан: Ми зрозуміли, що завдання номер один — зацікавити, а не відлякати дітей. Завдання номер два — змінити ракурс зі спортивного напрямку (ми не вирощуємо спортсменів) на рухову активність. Щоб зацікавити дитину, ми почали додавати нові види спорту. Звісно, розуміли, що ніхто не буде переобладнувати спортивні зали, бо це дорого. Також наші види спорту повинні бути доступними для дітей, щоб їх легко опанувати.

— Чим громадський сектор здивував, коли ви почали популяризувати тему активного способу життя серед підлітків?

Марія Павлічук: Мені дуже допомагав п’ятирічний досвід роботи в щоденній прямоефірній програмі «Підйом». На всі інформаційні приводи дивлюся як продюсерка «Підйому»: взяла б цю тему чи ні. Проблема в тому, що представники громадського сектору часто думають, що якщо вони роблять щось важливе для суспільства, то обов’язково повинні потрапити на телебачення й розказати про це. Активісти не розуміють, що на каналі є продюсер, у якого вимога від керівництва — давати рейтинг. І продюсер розуміє, що він не досягне потрібних цифр, якщо запросить громадських діячів на ефір. У нас, звісно, є чарівна паличка — Олександр Педан. Йому як медійній людині легше добитися висвітлення. Але навіть попри це майже ніколи не буваємо на національних каналах. Я не ображаюся, адже розумію, що пересічні глядачі не готові дивитися щось про уроки фізкультури в прямому ефірі. Має бути крутий і серйозний інформаційний привід. Коли ми, наприклад, робили експеримент JuniorZ,  розуміла, що це буде цікаво національним ЗМІ, і вони прийшли. Кожного разу треба розуміти, яким чином до кого варто достукатися. Зараз ми намагаємось активніше співпрацювати з блогерами, співаками, спортсменами. Це інструмент, який не часто використовують громадські організації. А дарма.

— Дайте, будь ласка, ключові поради громадським організаціям, як ефективно співпрацювати з блогерами для підсилення проєкту.

Марія Павлічук: По-перше, потрібно виділити свою цільову аудиторію та співпрацювати з тими блогерами, які мають схожу. По-друге, має бути дотичність цінностей. Якщо, до прикладу, задля популяризації фермерського господарства з розведення корів ви постукаєтеся до Джеррі Хейл, яка є веганкою, це буде дуже великий промах. Тому потрібно чітко розуміти, до кого йти. По-третє, добирати канали комунікації. Зараз є великий вибір блогерів у різних соціальних мережах. Якщо ви більше працюєте на молодіжну аудиторію, то варто подумати про TikTok, якщо це більш виважена аудиторія, то треба йти у фейсбук. Наприклад, нещодавно в нас був круглий стіл «Новій українській школі — нова фізична культура», і маємо понад 23 тисячі переглядів події у фейсбуку. Якби робили подію в інстаграмі, подивилося б максимум 500 людей.

— Головними змінотворцями проєкту є вчителі фізкультури. Як ви налагоджували комунікацію з ними? Що мотивує їх змінювати підходи до викладання? 

Марія Павлічук: Зараз учителі фізкультури почуваються людьми, яких щось примушують робити. Тому змінюємо підходи до роботи з ними. Наша команда приїжджає в місто, де підписуємо Меморандум про співпрацю з мером. У цей же день збираємо всіх вчителів фізкультури та робимо для них семінар, де пояснюємо, як вони можуть по-іншому подивитися на свій предмет. Звичайно, не всі усвідомлюють, що щось не так робили у своєму житті, але частина приймають наші поради. Це дуже важливо, бо зміни робляться з маленьких краплинок.

На тренінгу вчителі три з половиною години займаються видами спорту, які ми пропонуємо. Їх сім: флорбол, чирлідинг, бадмінтон, петанк, корфбол, реґбі-5, фризбі. Усі вони сучасні, гендерно рівні, безконтактні. І в цей момент учителі розуміють, що їм просто потрібно гратися з дітьми, дати їм можливість вивільнити енергію, якої дуже багато. Вони намацують точки, як змінити предмет, зацікавити дітей рухом.

Крім того, в цьому процесі велику роль відіграє сам Олександр Педан. Він не олімпійський чемпіон, він не має медалей, але водночас він перепробував понад сорок різних видів спорту. У цей момент учителі розуміють, що вони також можуть стати супергероями для своїх учнів, і для цього їм не потрібно примушувати дітей щось робити, просто треба захопити їх власним прикладом. Вони також активно ведуть соціальні мережі, чим стають ближче до своїх дітей. Це доводить досвід багатьох вчителів, у яких росте кількість підписників.

— У якому форматі ви співпрацюєте з місцево владою і школами? Як будуєте комунікацію?

Марія Павлічук: Дуже часто нас підтримують регіональні ЗМІ, коли ми приїжджаємо з семінаром. Аби про наш проєкт дізналося все місто, треба залучити до нього медійних людей. У регіонах це насамперед мери міст. Виникла ідея зробити підписання Меморандуму про співпрацю. Безумовно, це важливо, бо ти нічого крутого не зробиш у місті без підтримки мера. Присутність ЗМІ підсилює відповідальність міської влади, даним перед камерами, словом. Так Херсон виділив на спортивний інвентар для шкіл – 580000 грн, Маріуполь – 615000 грн. В Одесі ми підписали меморандум із Геннадієм Трухановим, наш проєкт висвітлювали 25 місцевих ЗМІ.

Олександр Педан: Коли ми починали працювати в цій сфері, нажили навіть ворогів. Не сприймалися серйозно в департаментах освіти: мовляв, з’явився якийсь Педан, який вголос почав говорити, що уроки фізкультури погані й треба щось змінювати. Але згодом ми стали дуже підкованими в цій темі. Зустрічалися з учителями фізкультури, з дітьми, з батьками, робили соцопитування. А найголовніше — ми зрозуміли, що є активні вчителі, є підтримка Міністерства освіти й науки, круті громадські організації, які готові з нами партнеритись. Цього року спільно з Міністерством впроваджуємо нове викладання фізкультури в межах Нової української школи. 

Наша комунікація відбувалася локально. Почали з мого рідного Хмельницького принципово, щоб показати, що цей проєкт буде масштабуватися й діяти не лише в Києві. На нашу подію прийшли місцеві ЗМІ, аби підтримати мене, тому що звідси родом (плюс Педан не так часто заїжджає в гості) і міського голову. Ми почали ділити відповідальність з міськими адміністраціями. Приїжджаючи в місто, я телефонував міському голові, і ті, хто є сучасними й прогресивними очільниками міст, розуміли, що це класний шанс для піару. А чому б його не використати? Зірка шоу-бізнесу, яка привезла спортивну ініціативу для дітей і шкіл. Натомість ми просили, аби вони закуповували для шкіл спорядження, яке необхідне для наших видів спорту.

Нас підтримують, бо ми говоримо правду. Наприклад, я публічно говорю, що в Одесі, місті-мільйоннику, де ми були тричі й де пообіцяли виділити гроші на школи, цього досі не зробили, бо виявляється, що в міста немає грошей. Сказали, що в Одесі, портовому місті, немає ста тисяч гривень на спортивний інвентар для всіх шкіл міста. З цим ми також будемо боротися.

— Що робити організаціям, які не мають зірок у команді? Як їм потрапити в ефір?

Олександр Педан: Якщо ви хочете потрапити на телебачення, хтось має оплатити цей ефірний час. Маєте знайти партнера, який хоче на телебачення й готовий за це платити. А далі треба придумати програму, яка буде цікавою глядачу. Вона не може бути тільки соціально корисною. Завдання телебачення — якомога довше втримувати увагу, і якщо проєкт цього не робить, то навіть за гроші телеканали його не візьмуть, бо вони не хочуть грати собі в мінус і втрачати рейтинг.

— Чи вважаєте ви тему популяризації активного способу життя серед підлітків «медійною»? Чи складно з нею потрапити в ефір?

Олександр Педан: Ми самі зараз не крутимося на каналах, де  працюю. З такою темою можемо з’явитися лише в новинах чи ранкових програмах. І для того, щоб туди зайти, варто робити акції, події, хайпувати. І обов’язково мислити на крок уперед. На День захисту дітей новини в будь-якому випадку будуть шукати щось про дітей. І якщо ви вчасно домовитеся та зробите якусь акцію, зберете дітей, то камери точно прийдуть. Для того, щоб громадська організація зі своєю ініціативою з’явилась у медіапросторі, потрібно бути трішки маркетологами.

Марія Павлічук: Крім того, важливо робити події. Якщо ви просто класна організація й хочете про це розповісти, то нікого не здивуєте. Але якщо з цього зробити круту подію, ЗМІ самі будуть притягуватися. Згадую історію з часів, коли працювала продюсеркою «Підйому». Одна з регіональних громадських організацій написала мені, що у їхньому містечку величезна проблема з дорогами. Я ж сказала, що це проблема всієї країни, і тема не дотягує до національного телебачення. За кілька днів вони зробили акцію: купили крейду й обмалювали ями людськими силуетами. Так вони показали, що тут може загинути людина. Ми взяли цю тему в ефір, як і інші канали.

— Як досвід роботи в тележурналістиці допомагає вам у громадській роботі?

Марія Павлічук: Найважливіше — це контакти, які залишилися. Їх дуже багато. Мені не потрібно писати довгий пресреліз і надсилати його на чиюсь електронну адресу. Я можу напряму зателефонувати шеф-редактору і сказати про класну тему й інформаційний привід. По-друге, коли працювала в «Підйомі», то потрібно було втиснути в ефір усе: оливкову олію, тампони, підгузки, шоколад, каву. З цього переліку найпростіше вставити в ефір каву, бо це ранок і знаєш, що з нею треба робити. З усім іншим треба було постаратися, щоб не завалилися рейтинги. Тому зараз, коли ми стукаємося до бізнесу, я думаю, що їм буде цікаво, як розвернути проєкт, щоб він їм підійшов.

— У чому ваш секрет співпраці з соціально відповідальним бізнесом?

Марія Павлічук: Скажу цитатою Олесі Жулинської, директорки зі зв’язків з громадськістю компанії  «Кока-Кола Україна»: «Перш ніж стукатися до компанії, варто зайти до них на сайт у розділ «Про нас» і почитати, чим вони займаються, що підтримують, чим цікавляться». Це єдиний секрет. Станьте на місце того бізнесу, до якого стукаєтеся, і подумайте, які в них зараз є потреби.

— Як вдалося налагодити співпрацю з «Новою поштою», «Київстаром» і «Моршинською»?

Марія Павлічук: У нас були контакти з цими компаніями, і мали змогу зустрітися й поговорити чесно. Та й прихід у компанію з Олександром гарантує успіх. Перші гроші нам платили за те, що Олександр піарив компанії у себе в блозі. Але згодом ці торговельні марки зрозуміли, на що їм треба звернути увагу. Наприклад, «Моршинській» важливо було достукатися до школярів. Я вважаю, що наш проєкт – це колаборація win-win.

Олександр Педан: Нам не хотіли просто так давати гроші маленькі компанії або підприємці. Вони запитували: «Ваші дітки хворі?» — ні. «Ваші дітки безпритульні?» — ні. «Ваші дітки зі східного регіону?» — ні. «Може, вони без батьків?» — ні.  «То як ми вам можемо дати гроші?» Ми намагалися пояснити, що є дуже страшна статистика, яка говорить, що одне євро, вкладене в спорт у дитинстві, дорівнює економії восьми євро в майбутньому на медицині. Намагалися донести компаніям, що наші діти, якщо ними зараз не зайнятися, потім будуть хворими й неуспішними. У нас повірили великі компанії, кити українського бізнесу, які входять у топ-5 лідерів ринку. Коли з’явилися такі партнери, нам стало легше, бо й  інші почали довіряти.

— Як ви обираєте компанії, з якими будете співпрацювати?

Марія Павлічук: Я вчуся в Українському католицькому університеті на програмі «Управління неприбутковими організаціями». На одній із пар ми обговорювали, у якого бізнесу можна брати гроші, а в якого — ні. Це дуже важливо. Ні секунди не сумніваюся, що гроші, які ми брали й витратили на те, щоб діти отримали відчуття захоплення від фізкультури, витрачені з користю. Важливо спілкуватися з тим бізнесом, який тобі буде приємно підсвічувати.

— Яка ваша персональна мотивація рухати цей проєкт?

Олександр Педан: Зараз, за майже чотири роки роботи, настав час, коли бачимо результат. Нам постійно пишуть учителі й дякують за те, що ми робимо. Уже перейшли в ту стадію, коли рух розпочався. До нас почали звертатися різні інституції, готові з нами співпрацювати. А найголовніше — коли ти бачиш щасливих, активних, здорових дітей. Це все дуже мотивує і надихає.

Марія Павлічук: Моїми мотиваторами є вчителі фізкультури. Якщо зміняться вони, то зміняться й діти, і ми досягнемо того, чого прагнемо.

Фото: JuniorZ, Мария Павличук / Facebook

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду