Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності. Частина перша

Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності. Частина перша

14:00,
21 Листопада 2021
4192

Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності. Частина перша

14:00,
21 Листопада 2021
4192
Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності. Частина перша
Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності. Частина перша
Експерти резюмували ключові зміни та проблеми у своїх сферах — боротьбі проти корупції, виборчому процесі, освіті, національній безпеці, реінтеграції на сході України, захисті довкілля, охороні здоров’я та спорті — після революційних подій осені 2013 — зими 2014 року.

«Що дав нам Майдан?» — запитання не риторичне. Боротьба проти корупції, національна безпека, освіта, захист довкілля, охорона здоров'я, правозахист, культура — лише кілька сфер, у яких Майдан дав чимало. Принаймні,  так кажуть представники громадянського суспільства. У восьму річницю початку Революції гідності «Детектор медіа» поставив експерт(к)ам громадського сектору запитання:

  1. Чого вдалося досягнути Україні у вашій сфері після Революції гідності?
  2. Як ваша організація цьому посприяла?
  3. Яку основну проблему сфери має розв'язати українська влада в найближчі роки? Від чого залежить успіх у цьому?

У першій частині йдеться про боротьбу проти корупції, виборчий процес, освіту, національну безпеку, реінтеграцію на сході України, захист довкілля, охорону здоров'я, а також спорт.

 

Боротьба проти корупції

Віталій Шабунін, голова правління громадської організації «Центр протидії корупції»

 

За роки після Революції гідності Україна зробила величезні кроки вперед. Створені антикорупційні органи (в тому числі зусиллями ЦПК) — Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та Вищий антикорупційний суд — почали забезпечувати незворотність покарання за найбільші корупційні злочини. Раніше боротьбою проти корупції займалося понад 250 тисяч правоохоронців, які за 15 років спромоглися довести до суду лише дві справи щодо високопосадовців: Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, але й ці справи були політично вмотивованими. Зараз НАБУ розслідує майже 900 проваджень, а ВАКС виніс уже понад пів сотні вироків, зокрема 15 із реальним позбавленням волі. На лаві підсудних українці вперше побачили високопосадовців, наприклад, ексдепутата Миколу Мартиненка, колишнього головного фіскала Романа Насірова чи мера Одеси Геннадія Труханова.

«Центр протидії корупції» добився запуску системи контролю статків чиновників та ​​проадвокатував перший у світі реєстр бенефіціарних власників юросіб. Ховати незаконне майно посадовцям тепер майже неможливо, а кожен українець може побачити, які статки в депутата сільради, нардепа чи судді. На рахунку ЦПК майже 40 проадвокатованих законів: ми займалися координацією кампанії ухвалення ключових антикорупційних законів; криміналізацією незаконного збагачення та брехні в деклараціях; відкриттям державних реєстрів та багато інших. Відбили десятки атак на ці реформи. Цього року добилися запуску судової реформи: вперше за всю незалежність нашої країни був ухвалений ключовий закон, який не обмежиться косметичним ремонтом, а несе за собою докорінні зміни у судовій владі.

Тепер потрібно зберегти ці докорінні зміни. Очищення Конституційного Суду має стати наступним кроком, щоб забезпечити незворотність покарання та справедливість. Адже цей суд може знищити будь-яку реформу, що ми побачили минулого року, коли КСУ «зніс» е-декларування. Також імплементація судової реформи та очищення системи від недоброчесних суддів, реформа Служби безпеки України, зміни до Кримінально-процесуального кодексу для ефективної роботи правоохоронних органів, безсумнівно, — наступні етапи роботи ЦПК у боротьбі проти корупції.

 

Вибори

Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі «Опора»

 

Одним із відчутних для кожного досягнень стало ухвалення в грудні 2019 року Виборчого кодексу, що нарешті запровадив пропорційну виборчу систему з відкритими списками. Ухвалення Кодексу стало результатом довготривалої виборчої реформи, до кожного етапу якої була залучена «Опора» (правозахисні акції, підготовка аналітичних матеріалів, інформаційно-просвітницькі та мобілізаційні кампанії). Також в Україні з’явилося законодавство про всеукраїнський референдум і напрацювали законопроєкт про місцевий, що було передбачено Конституцією, але роками не могло набути форми практичного інструментарію. Ще однією революційною зміною стало запровадження з 1 липня 2020 року процедури зміни виборчої адреси для переселенців і трудових мігрантів усередині країни. Жінки та чоловіки отримали рівні права, бо гендерна квота стала реальною вимогою для реєстрації списків кандидатів від партій. Певний поступ є і в напрямку доступності виборчого процесу для людей з інвалідністю та маломобільних груп виборців, хоча остаточно всі дільниці повинні стати безбар'єрними до 2025 року. Відповідно до результатів моніторингу доступності виборчих дільниць, лише 3% дільниць можна назвати повністю доступними, 56,2% — малодоступними та 40,8% — недоступними.

Відбулися зміни й у системних підходах різних офіційних структур: вони стали відкритіші до продуктивного діалогу, готові дослухатися до порад громадськості. Наприклад, більше 60 тисяч поліцейських пройшли навчальний курс «Опори» щодо реагування на порушення під час місцевих виборів у 2020 році. Невідворотність покарань за виборчі злочини була внесена правками до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення. Крім того, варто відзначити готовність НАЗК до співпраці з неурядовими організаціями щодо більш ефективного моніторингу політичних фінансів, зокрема й для відстеження політичної реклами у фейсбуку. І, звісно ж, Центральна виборча комісія стала значно відкритішою. Якщо з осені 2018 року стріми засідань ЦВК проводила «Опора» й була єдиним джерелом оперативної публічної інформації про цей орган, то з листопада 2019 року ЦВК запустила власні онлайн-трансляції.

Звісно, залишаються й проблеми. Наприклад, досі законодавчо не врегульована відповідальність за адміністративний ресурс та немарковану політичну рекламу в соціальних мережах. Крім того, попри загальну відкритість ЦВК, недостатнім залишається рівень відкритих даних, що могли б допомогти прозорості виборчого процесу. Наприклад, на сайті Комісії нема даних щодо результатів місцевих виборів. Залишається актуальною потреба в активному громадському спостереженні, зокрема, проведенні паралельного підрахунку голосів. Адже на прикладі виборів міського голови Харкова 31 жовтня 2021 року зрозуміло, що досі існує практика фальсифікації протоколів, яку можна виявити лише за допомогою громадського спостереження. З цього прикладу випливає ще й проблема із судовою практикою, адже ще з 2015 року по однакових скаргах щодо виборчих прав переселенців суди часом приймали ледь не протилежні рішення, тоді як Європейський суд із прав людини у 2021 році визнав порушення прав цих громадян в Україні на прикладі конкретних позовних заяв. З обмеженням виборчих прав у 2020 році також стикнулись 18 громад вільних частин Донеччини та Луганщини, де вибори не були призначені нібито через безпекові застереження, але жодних критеріїв чи публічних оцінок ніхто не робив, а всі попередні вибори з 2015 року там відбулися. Багато попереду, але реальністю стало й те, про що експертне середовище не могло і мріяти, наприклад, у 2012 році.

 

Освіта

Анна Сидорук, операційна директорка громадської спілки «Освіторія»

По-перше, це створення нової української школи, орієнтованої на здобуття актуальних для життя навичок, на виховання вільної та щасливої особистості. Це величезний внесок у майбутнє країни. Свого часу через реформування шкіл пройшли всі успішні держави. По-друге, після Революції гідності почали з‘являтися громадські організації, робота яких має величезний вплив на розвиток освіти. «Освіторія», EdEra, «Смартосвіта», EdCamp — нове середовище, нові експертні потужності, спільнота рушіїв змін. Ми багато працюємо разом і посилюємо одне одного.

«Освіторія» працювала з Міністерством освіти і науки у напрямі реформи НУШ від самого початку, а у 2018 році спільно з партнерами розробила програми навчання та підготувала 22 тисячі вчителів початкової школи. Саме вони повели першокласників до пілотних класів НУШ. Відтоді 200 тисяч вчителів пройшли наш курс підготовки. Ми продовжуємо навчати та розвивати вчителів, давати їм доступ до ноу-хау, видаємо фахове медіа. Щороку ми проводимо національну премію для вчителів-новаторів Global Teacher Prize Ukraine, де не лише відзначаємо найкращих, а й привертаємо увагу суспільства до проблеми престижу учительської професії. Під час локдауну «Освіторія» на замовлення держави створила платформу «Всеукраїнська школа онлайн». Через безкоштовні онлайн-інструменти, курси, платформи, гуртки в інтернатах і сиротинцях ми надаємо доступ до якісної освіти тим, хто його потребує.

Основна проблема нині — нерівність доступу до якісної освіти. Міжнародне дослідження якості освіти PISA 2018 приголомшило: 2,5 роки відставання учнів сільських шкіл від міських (такий висновок зробили на основі даних, що середній бал ЗНО абітурієнтів у великих містах становить 499,4, а у сільській місцевості — 420,6. — «ДМ»). Дані CEDOS свідчать, що на успіх ЗНО сильно впливає соціальний статус родини та місце, де вона живе. А дистанційка лише поглиблює цю нерівність. Цю проблему швидко не розв’язати, але я вважаю, що головна точка докладання зусиль — це вчителі. Вони головні гравці на полі якісної освіти. Щоб вони могли її забезпечити, їм потрібні фахові та доступні програми навчання, гідна зарплатня, а ще — повага суспільства.

 

Національна безпека та робота з ветеранами

Дмитро Дубас, ветеран, директор із комунікацій Veteran Hub

З досвіду Veteran Hub можемо констатувати, що держава сприяє партнерству з інституціями демократичного світу у сфері національної безпеки. Ми співпрацюємо з Міністерством у справах ветеранів США та міжнародною організацією IREX. Вони не лише діляться своїм досвідом та надають ресурси, але й переймають наш досвід. Також в Україні діє Об'єднана цільова група збройних сил Канади Unifier, яка, крім тренувань наших військових за стандартами НАТО, вчить ветеранів англійської мови у Veteran Hub. Усе це є частиною курсу на євроатлантичну інтеграцію, який обрала Україна.

Армія неможлива без піклування про військових, які повертаються до цивільного життя після війни. З початком збройної агресії Росії держава була сфокусована на відновленні обороноздатності армії. Першими функцію піклування про добробут ветеранів узяли на себе громадський та приватний сектор. ГО «Побратими» з 2015 року проводила тренінги з роботи із шоковим досвідом та запобігання посттравматичному синдрому, а у 2018 році разом із Фондами Олени та Віктора Пінчуків створила Veteran Hub. За три роки послугами хабу скористалися понад п’ять тисяч ветеранів російсько-української війни. Наші консультанти із працевлаштування та юридичних питань, психологи були поруч на всіх етапах повернення до цивільного життя. Цей досвід дозволив вивчити реальні потреби ветеранів і створити дорожню мапу Шлях Ветерана. Ми прагнемо втілити її у всі сфери життя. Вже сьогодні нею користуються лікарі первинної ланки, фахівці з психічного здоров’я та команда Veteran Hub у Києві, Вінниці та Дніпрі. Все має починатись від моменту ухвалення рішення про службу. На цьому етапі ми потребуємо сучасного бачення рекрутингу та створення для цього комфортних умов. А закінчується Шлях Ветерана смертю в старості, ба більше — ми потребуємо сучасних інститутів пам’яті та традицій її вшанування. І займатися цим мають передусім органи влади. Дуже важливо піклуватися про добробут ветеранів, адже значна частина з них є мобілізаційним резервом держави. Що якісніше держава та приватний сектор дбатимуть про їхні потреби, то більше ресурсу матимуть ветерани для поновлення на службі. 

 

Реінтеграція на сході України

Костянтин Реуцький, директор благодійного фонду «Восток-СОС»

Якщо говорити про переселенців, то ефективної комплексної політики інтеграції як не було у перші роки війни, так, на жаль, нема й досі. Грошей, яких уряд виділяє як допомогу на оренду житла, вистачить на одну ночівлю в київському хостелі. Програма з розбудови модульних містечок провалена. «Пільгова» іпотека під 18% виглядала насмішкою з людей, які втратили все через російську збройну агресію. А нові іпотечні програми для переселенців, що дозволяють придбати житло під 7%, доступні одиницям «обраних», оскільки фінансування під них уряд не виділяє. В останні роки ми спостерігаємо зміну риторики влади: тепер вона, принаймні, визнає власну відповідальність та починає шукати розв’язання проблем переселенців. Але поки що мусимо визнати: криза внутрішнього переселення, яка торкнулася мільйонів людей (як самих переселенців, так і тих, хто відгукнувся на їхню біду), подолана не завдяки діям уряду, а завдяки зусиллям суспільства. Щоб не втратити прихильності людей, які постраждали від війни, владі треба реальними справами демонструвати своє піклування про них. Якщо люди на окупованих територіях побачать, що Україна захищає своїх громадян та бореться за кожного з них, це не дасть Кремлю ментально відірвати мешканців захоплених територій від батьківщини.

Наша організація в перші роки війни допомогла знайти тимчасове житло понад 60 тисячам внутрішніх переселенців. Надала гуманітарну, правову та психологічну допомогу ще близько 400 тисячам постраждалих унаслідок російської агресії. Ми стали драйвером ухвалення профільного закону, який визначав статус та гарантії переселенців, брали участь у написанні цього законопроєкту та ще низки законів та підзаконних актів, які захищають права та інтереси постраждалих у збройному конфлікті. Після Революції гідності влада стала набагато відкритішою для співпраці з організаціями громадського сектору, але культура демократії участі в нас лише формується, і ще багато чого в цих взаєминах потребує покращення.

Україні потрібна чітка стратегія деокупації. Крім розбудови оборонного сектору та проактивної зовнішньої політики, завдяки якій посилюватиметься політичний та економічний тиск світової спільноти на агресора, ця стратегія включатиме й політики збереження зв'язків з українцями в окупації. Що міцнішими будуть ці зв'язки, то більше виснажуватиметься Кремль і то простішим буде повернення мешканців загарбаних Росією територій у спільний культурний і політичний простір після звільнення. Але це потребуватиме широкого залучення ресурсів громадянського суспільства (бо бюрократична машина не надто ефективна там, де потрібна людяність) та готовності інвестувати бюджетні гроші в допомогу тим, хто постраждав від війни.

 

Охорона довкілля

Наталя Гозак, виконавча директорка громадської організації «Екодія»

Курс на євроінтеграцію та підписання угоди про асоціацію стали рушієм для низки реформ, і вже є зрушення. Наприклад, ухвалений закон «Про моніторинг, звітність та верифікацію парникових газів», є прогрес у моніторингу водних ресурсів й атмосферного повітря. Україна робить проєвропейські заяви на міжнародному рівні: про підтримку Зеленого курсу, непоганий внесок у скорочення викидів парникових газів за Паризькою угодою, відмову від вугілля до 2035 року. Відкритість даних, краща підзвітність влади, кращий доступ до інформації про стан довкілля сприяли розвитку таких платформ, як SaveEcoBot. Децентралізація дала більше можливостей на місцевому рівні, але це може не лише зменшити, а й збільшити негативний вплив на довкілля.

В «Екодії» ми з 2017 року адвокатуємо амбітні кліматичні цілі, потребу моніторингу якості повітря та стану води, особливо через вплив сільського господарства, потребу енергетичної трансформації. У 2015, 2019 і 2021 роках ми мобілізували громадськість на кліматичні марші. Ми також робимо дослідження для аргументованої адвокації (такі як «Вода близько»).

Головна проблема для розв'язання — це надзвичайно сильний вплив великого бізнесу (олігархів) на ухвалення рішень як Верховної Ради, так і виконавчої влади. Без достатньої політичної волі та дієвих інструментів для протидії цьому впливу не вийде прийняти необхідні закони (без втрати їх якості) про моніторинг викидів від великих спалювальних установок, про Смарагдову мережу природоохоронних територій, реформувати екологічний контроль, забезпечити невідворотність покарання за екологічні правопорушення.

 

Охорона здоров'я

Інна Іваненко, виконавча директорка благодійного фонду «Пацієнти України» 

Прорив колосальний. Країна нарешті відійшла від радянщини: ми залишили позаду систему Семашка, коли фінансувалися ліжка в лікарнях, і що більше лікарень із ліжками побудовано, то краще. У 2017 році почали реформу фінансування охорони здоров’я, і державні гроші (гроші платників податків, наші з вами гроші) почали «ходити» за пацієнтом, а не за ліжками в лікарнях. Це кардинальна зміна парадигми, яка говорить, що тепер пацієнт у центрі уваги. У які лікарні підуть пацієнти, ті лікарні отримають краще фінансування. Починається здорова конкуренція між лікарнями за пацієнта, що тягне за собою, відповідно, і покращення послуг. Все відбувається не так швидко і гладенько, як нам би хотілося; все ще є неформальні платежі з кишень пацієнтів за послуги, оплачені державою. Але є приклади лікарень, які дбають про своїх пацієнтів, і ці практики будуть множитися. Бо загальний курс держава обрала дуже правильний, він полягає у впровадженні принципу універсального доступу до медичних послуг. Це коли всі люди в країні мають доступ до необхідних медичних послуг без потрапляння у фінансову скруту.

Друга історична зміна в системі — це подолання корупції в державних закупівлях ліків, вакцин та медичних виробів. Від 2015 року на закупівлях ліків коштом державного бюджету не крадуть! Реформа забрала закупівельну функцію в Міністерства охорони здоров’я і передала її до міжнародних закупівельних організацій. За роки своєї роботи вони показали блискучі результати та в цілому зекономили бюджету 200 мільйонів доларів США. На ці гроші закуплені додаткові ліки. Практика роботи міжнародних організацій стала підґрунтям для формування власного закупівельника — ДП «Медичні закупівлі України». Це держпідприємство нового зразка, яке ефективно працює за прозорими процедурами в інтересах пацієнтів.

«Пацієнти України» стали організацією, яка почала діалог про необхідність реформування системи й у 2015 році сприяла роботі Стратегічної дорадчої групи, яка написала стратегію реформування на 2015–2020 роки. Ця стратегія й лягла в основу закону про державні фінансові гарантії, який запустив реформу охорони здоров'я. Ми організовували підтримку і просування його через парламент, адже було багато противників і депутатів-популістів, які його блокували. Зараз стежимо за його належним виконанням. Закупівельна реформа — це наш продукт «під ключ»: від ідеї до написання закону і його адвокації. Після ухвалення ми майже всім офісом «переїхали» до Міністерства охорони здоров’я, щоб налагодити внутрішні процеси, аби закупівлі відбувалися відповідно до закону. 

Лишається величезний пласт роботи з поширення реформи вглиб: потрібно розв’язувати проблеми якості надання медичної допомоги, подолання неформальних платежів, розкріпачення лікарів та запровадження лікарського самоврядування. Це залежить від політичної волі, професійного потенціалу і спроможності МОЗ, НСЗУ та інших державних установ, а також діалогу центральної влади, місцевого самоврядування та громадського сектору. 

 

Спорт

Марія Павлічук, співзасновниця та виконавча директорка громадської організації JuniorZ 

Найважливіше досягнення — це зміна вектору розвитку спорту та ставлення до нього. Після Революції гідності країна почала рух від спорту великих досягнень до спорту для всіх. Спорт великих досягнень робить акцент на малій кількості спортсменів та посиленій роботі з ними, ділить на талановитих та неспроможних. А спорт для всіх має на меті залучити всіх українців до постійної фізичної активності. За рекомендацією Всесвітньої організації охорони здоров’я школярам необхідно щонайменше 60 хвилин фізичної активності щодня, а дорослим — 150–300 хвилин на тиждень. Це зменшує ризик розвитку серцево-судинних та метаболічних захворювань, неінфекційних хвороб тощо.

Три роки ми займаємося тим, щоби постійна фізична активність стала цікавою та доступною для кожного школяра і в майбутньому перетворилася на звичку дорослої людини. Наше завдання — показати дітям різноманіття спорту й надати можливість реалізовувати себе у спортивних іграх. Головні фактори, які важливо змінити для ефективної моделі роботи спорту та фізкультури, — збільшення ставки за позакласну роботу вчителів. Більшість спортивних залів в Україні належить школам. Але в багатьох школах після уроків вони стоять порожні. Адже ставка за годину позакласної роботи, тобто секції, для вчителя мізерна. Збільшення оплати дасть поштовх до розвитку секцій на базі шкіл. «Гроші ідуть за дитиною» — це коли кожна дитина має «свої» державні гроші на секції та може їх використовувати для тренувань із будь-якого виду спорту. Ці ідеї обговорюються з часу Революції гідності в межах круглих столів та робочих зустрічей влади та громадського сектору, але поки що не затверджені на законодавчому рівні.

Наш найбільший здобуток — створення нової програми з фізичної культури для 5-6 класів разом із представниками Інституту модернізації змісту освіти та Комітетом фізичного виховання та спорту. Міністерство освіти і науки ухвалило цю програму, за якою кожна дитина на кожному уроці має право обрати вид спорту з трьох-чотирьох запропонованих. Це значить, що діти нарешті можуть займатись спортом так, як їм подобається.

У другій частині матеріалу читайте коментарі про сфери економіки, соціальної допомоги та інклюзії, проблеми окупованого Криму, правозахисту, а також культури, медіа та інформації.

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду