Треба налаштовуватися на довгий діалог: Олександр Ярема про співпрацю влади та громадськості

Треба налаштовуватися на довгий діалог: Олександр Ярема про співпрацю влади та громадськості

10:43,
26 Січня 2021
2091

Треба налаштовуватися на довгий діалог: Олександр Ярема про співпрацю влади та громадськості

10:43,
26 Січня 2021
2091
Треба налаштовуватися на довгий діалог: Олександр Ярема про співпрацю влади та громадськості
Треба налаштовуватися на довгий діалог: Олександр Ярема про співпрацю влади та громадськості
Державний секретар Кабінету Міністрів України Олександр Ярема — про проєкт нової Нацстратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021—2026 роки, ключові досягнення попередньої стратегії та перспективи співпраці уряду та громадянського суспільства.

У 2020 році уряд завершив виконання п'ятирічної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016–2020 роки і розробив спільно з експертами громадських організацій проєкт нової Стратегії на наступні роки, який нині погоджує з органами виконавчої влади, у тому числі місцевими державними адміністраціями. Про виконання попередньої Стратегії, новий план і напрямки співпраці уряду з громадянським суспільством сайт «ЗМІ для змін» поспілкувався з державним секретарем Кабінету Міністрів України Олександром Яремою. Раніше своїми міркуваннями про Стратегію з нами поділився експерт Українського незалежного центру політичних досліджень, учасник робочої групи зі створення нової стратегії Максим Лациба.

— Пане Олександре, на вашу думку, які ключові результати виконання Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 — 2020 роки? Чи вдалося її реалізувати повністю?

— Як і будь-який інший стратегічний документ, попередня Нацстратегія мала широкий горизонт. У ній намагалися зафіксувати якомога більше пропозицій від уряду та громадянського суспільства. Проте життя вносить свої корективи, тому говорити про її повне виконання було би перебільшенням.

Але для мене важливий сам факт наявності цієї Стратегії. Завдяки їй щороку уряд і представники громадськості напрацьовували плани дій, і ми бачили прогрес у виконанні конкретних позицій цих планів.

Думаю, що серед ключових результатів Стратегії на 2016—2020 роки можна згадати:

  • скорочення термінів і спрощення процедури реєстрації неприбуткових організацій і запровадження електронної реєстрації громадських об’єднань;
  • запровадження відкритих конкурсів для державної підтримки більшого кола громадських об’єднань, зокрема ГО ветеранів та осіб з інвалідністю;
  • внесення до Верховної Ради законопроєкту про публічні консультації;
  • розроблення рекомендацій для органів місцевого самоврядування щодо внесення до статутів територіальних громад низки інструментів громадської участі;
  • удосконалення механізму діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, зокрема передбачення електронного рейтингового голосування для формування складу цих рад;
  • схвалення Концепції розвитку громадянської освіти;
  • розроблення електронної платформи «ВзаємоДія» для комунікації органів виконавчої влади з громадськістю.

Загалом було виконано понад 60 % завдань Стратегії, а ще близько 40 % — у стадії виконання. Це не ідеальний, але доволі непоганий результат: важливі кроки зроблено, хоча попереду ще багато завдань.

— Якими були головні виклики чи перепони при виконанні цієї Стратегії? Наприклад, деякі громадські експерти називають основною проблемою низьку якість виконання з боку міністерств і обласних адміністрацій.

—На мою думку, іноді і представники органів виконавчої влади, і представники громадськості мають дещо завищені очікування від співпраці. Так, напевно, було і у випадку попередньої Стратегії. Але на практиці не завжди є готові рецепти вирішення проблем, не завжди достатньо зусиль лише з боку органів влади або громадського сектору. Обом сторонам треба налаштовуватися на довгий діалог, чути одна одну та виходити на спільні або компромісні позиції.

Щодо викликів, то тут можна назвати складність процедур узгодження та ухвалення планів заходів, коли долучено багато гравців: представники громадськості (різні позиції часто є навіть усередині сектору), органів виконавчої влади та інших державних органів. Також і виконання цих заходів не завжди залежало лише від органів виконавчої влади, наприклад, коли йшлося про ухвалення законів. У проєкті нової Стратегії ми прагнемо закласти механізми, які дозволять зробити її реалізацію більш результативною.

Чи можна вважати проєкт нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні продовженням попередньої Стратегії? Адже зазначені в цих документах напрями фактично повністю збігаються (створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій ГС, стимулювання участі інститутів ГС у соціально-економічному розвитку України тощо).

— Це напрями, за якими держава може сприяти розвитку громадянського суспільства. Усі вони й надалі залишаються актуальними. Але нова Стратегія не є переписуванням попередньої. Мова буде йти про розширення здобутих результатів, визначення нових завдань у межах напрямів. Наприклад, зараз конкурси на підтримку проєктів громадських організацій проводяться у трьох міністерствах: Мінмолодьспорті, Мінсоцполітики та Мінветеранів. Але в подальшому варто працювати над розширенням переліку цих міністерств. Насамперед за рахунок тих, у сфері діяльності яких є великий сегмент співпраці з громадянським суспільством, як-от Міністерство культури та інформполітики, Міндовкілля тощо.

Для інститутів громадянського суспільства, які відіграють важливу суспільну роль, можуть бути запропоновані додаткові механізми підтримки з боку державних органів або органів місцевого самоврядування: наприклад, фінансова підтримка на організаційний розвиток, пільгова оренда приміщень тощо. Також можуть бути створені більш сприятливі умови для закупівлі послуг в інститутів громадянського суспільства, що дозволить економити державні кошти: послуги досвідчених громадських організацій (у роботі з вразливими групами населення, з охорони довкілля тощо) часто є дешевшими та якіснішими за послуги, які може надати бізнес, державні чи комунальні установи.

Одним із прогресивних моментів проєкту нової Стратегії є наявність очікуваних результатів за кожним напрямом. Проте вони доволі загальні. Чому б не встановити конкретні ключові показники ефективності (КПЕ) в цифрах?

Завдання дуже різняться між собою. Наприклад, у питанні збільшення частки громадянського суспільства у ВВП України теоретично можна встановити певну цифру. Також КПЕ можна виставити в питанні підвищення залученості громадян до діяльності ГО. Хоча в обох випадках на ці показники впливатиме широке коло факторів, а не лише урядова діяльність.

Проте в напрямі щодо покращення міжсекторальної співпраці доволі складно говорити про якісь цифри, тут скоріше мають бути не кількісні, а якісні показники, як-от найкращі практики. У сфері створення сприятливої законодавчої бази теж не доречно оперувати кількісними показниками. На мою думку, краще ухвалити один якісний закон, ніж десять таких, які потім неможливо буде імплементувати.

Тому робоча група, що готувала проєкт нової Стратегії, зупинилася на тому, що цей документ буде містити очікувані результати, водночас плани заходів з її реалізації – деталізовані індикатори виконання завдань.

Коли уряд може схвалити нову Стратегію?

— Оскільки ми розпочали роботу з підготовки Стратегії лише влітку 2020 року, думаю, що в першому кварталі 2021 року її ухвалить уряд. Зараз відбувається фінальний цикл погодження проєкту Стратегії з органами виконавчої влади, у тому числі місцевими державними адміністраціями. Адже ця Стратегія стосуватиметься інститутів громадянського суспільства, які працюють по всій країні, а не лише в Києві. І важливо підсилювати взаємодію між ними та органами влади в тих регіонах, де ця практика не є сталою.

Яка ймовірність того, що проєкт нової Стратегії ухвалять у тому вигляді, який ми знаємо? Чи вносилися до нього поправки та пропозиції опонентів? Адже деякі фінансові зміни та податкові стимули були під питанням, що було найбільшим викликом для представників ГС.

— У цьому питанні є певний парадокс. З одного боку, у Стратегію неможливо включити речі, які не прописані в чинному законодавстві. А з іншого боку, стратегія — це документ, який показує, куди ми хочемо прийти. Тобто вона може містити положення, які відсутні в законодавстві, але мають там бути. Але низка колег із міністерств підтримують внесення лише тих пропозицій, які вже передбачені законом. Тому іноді й виникають спірні питання щодо включення тих чи інших пропозицій, але ми намагаємося обстоювати нові інструменти для підтримки розвитку громадянського суспільства. Різні позиції з окремих питань були і в громадському середовищі, і робоча група пропрацьовувала ці моменти. Зокрема, декілька пропозицій, які неоднозначно сприймалися в громадянському суспільстві, були вилучені.

Інша дискусія точилася навколо терміну Стратегії — на п’ять або шість років, тобто до 2025 чи 2026 року. Чи дійшли згоди в цьому питанні?

— Через те, що ми вдосконалюємо підхід до планування реалізації Стратегії і передбачаємо підготовку дворічних планів дій (що добре спрацювало, наприклад, у випадку впровадження міжнародної ініціативи «Партнерство “Відкритий уряд”»), ми вирішили розробити цю стратегію на шість років, тобто на 2021—2026 роки. Хоча на початку дискусії я виступав за розширення горизонту до 2030 року, але це не підтримали представники громадського сектору.

Які будуть перші кроки у виконанні цієї Стратегії?

— Думаю, що це будуть речі, які можна реалізувати достатньо швидко, щодо яких уже велася попередня робота органів влади та громадських експертів, є конкретні пропозиції. Роботу над інноваціями також варто починати, хоча, можливо, остаточне їх упровадження буде в середньостроковій перспективі.

Олександр Ярема

Як ви оцінюєте модель моніторингу та контролю за виконанням попередньої та майбутньої стратегій?

— Попередня Стратегія передбачала звітування про реалізацію урядових щорічних планів заходів. І хоча інститути громадянського суспільства могли брати участь в обговоренні проєктів таких звітів і вони оприлюднювалися, така модель була дещо обмеженою.

Ми вдосконалюємо цю модель. Готуватимуться не лише річні, але й щоквартальні звіти. Це дозволить більш оперативно реагувати на проблемні питання. Результати моніторингу будуть підставою для певних коригувань.

В ідеалі ми маємо вийти на дашборд, де зміни за кожною позицією будуть вноситися в онлайн-режимі. Тобто громадськість може легко стежити за прогресом у виконанні Стратегії.

А чи передбачено орган контролю за виконанням Стратегії?

— У цьому питанні жоден орган не може бути панацеєю. Тим паче, що напрями підтримки розвитку громадянського суспільства є дуже різноманітними і на сьогодні відсутній єдиний орган, спроможний здійснювати фаховий контроль з усіх цих питань. Тому певним інструментом може бути моніторингова група за участю представників інститутів громадянського суспільства, яка розглядатиме проблемні питання.

Під час форуму «Діалоги про реформи» в листопаді 2020 року ви говорили, що наразі успішні кейси партнерської взаємодії з громадянським суспільством мають лише чотири міністерства. Чи можна назвати це свідченням того, що деякі посадовці не до кінця розуміють важливість розвитку громадянського суспільства для розбудови сталої демократичної держави або вбачають у ГС певного конкурента?

— Для уряду співпраця з громадянським суспільством — один із пріоритетів. Про це свідчить і робота над новою Стратегією, й інші важливі проєкти співпраці з громадським сектором, наприклад у рамках ініціативи «Партнерство “Відкритий уряд”». Тому я не думаю, що з боку посадовців громадянське суспільство сприймається як конкурент. Але над питанням більшого розуміння важливості взаємодії з громадськістю, корисності спільних проєктів варто продовжувати працювати.

Поки що міністерства мають різний рівень співпраці з інститутами громадянського суспільства, хтось співпрацює більше, хтось менше. Наприклад, Мінмолодьспорт має багаторічний досвід співпраці з ГО, там відбуваються прозорі та відкриті конкурси для фінансової підтримки їхніх проєктів, більшість членів конкурсних комісій складають саме представники громадськості. Інші міністерства лише почали запроваджувати подібні конкурси (наприклад, Мінсоцполітики) або стикнулися з бюрократичними складнощами під час їхнього запровадження (Міноборони). І це приклад застосування лише однієї з форм взаємодії, а їх багато.

Тому ми з боку Секретаріату Кабміну у співпраці з громадськими експертами та міжнародними організаціями намагаємося надавати органам влади рекомендації щодо взаємодії з громадським середовищем, знайомити з найкращими практиками такої взаємодії як в Україні, так і за кордоном.

Водночас представники інститутів громадянського суспільства іноді мають завищені очікування щодо швидких результатів і гостро критикують органи влади за їхню відсутність. Але важливо пам’ятати, що орган виконавчої влади чи посадова особа, на відміну від представників громадськості, можуть діяти лише за алгоритмами, передбаченими в законах, постановах та інших нормативних актах. Тому рівень співпраці між органами влади та інститутами громадянського суспільства залежить від конструктивної позиції обох суб'єктів взаємодії.

Які поради ви б дали державним органам та інститутам громадянського суспільства для підвищення ефективності співпраці?

Мої колеги, які працюють в органах державної влади, мають розуміти, що співпраця з громадянським суспільством — це позитив і підвищення спроможності, можливість реалізації більшої кількості суспільно корисних проєктів та підвищення якості державних рішень завдяки врахуванню думки громадськості. У цьому аспекті я дуже вітаю минулорічну ініціативу колег із Міністерства культури та інформполітики щодо запуску конкурсу найкращих практик взаємодії між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства. Ця ініціатива, реалізована у співпраці з проєктом «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України» та Секретаріатом Кабінету Міністрів, засвідчила, що успішних проєктів досить багато і вони мають популяризуватися і сприйматися як належна практика, а не виняток.

Представникам інститутів громадянського суспільства я би порадив звертатися до органів влади не лише з проблемними питаннями, але й з конкретними пропозиціями щодо їхнього вирішення. Люди, які працюють у державному секторі, часто знають проблеми, але не завжди бачать альтернативні шляхи їх розв'язання або скуті юридичними рамками, як я зазначив вище. Також представники громадського сектору мають бути проактивними та за власної ініціативи виходити на контакти з міністерствами, бо не кожний держслужбовець, на жаль, буде пропонувати співпрацю громадському сектору через можливий брак подібного досвіду.

А загалом найголовніше, що співпраця — це дорога з двостороннім рухом: громадськість та органи державної влади мають рухатися назустріч один одному.

Це інтерв’ю опубліковано в межах проєкту «Базова підтримка “Коаліції Реанімаційний пакет реформ”», який реалізується Коаліцією РПР завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», який реалізується ІСАР «Єднання» в партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).

Інтерв'ю підготували: Дмитро Кривошеєв (Коаліція РПР), Анна Єгорова («Детектор медіа»)

Фото СКМУ

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду